 Кабінет міністрів має намір рекомендувати Національній комісії регулювання електроенергетики з 1 жовтня 2009 року переглянути ціни на газ. Каменем спотикання стала навіть не заборгованість «Нафтогазу», а підвищення цін на газ для населення. Адже Юлія Тимошенко обіцяла, що до кінця року ціни для населення не підвищуватимуть. Крім того, згідно документу, міністерству фінансів і міністерству палива та енергетики доручається розробити і затвердити механізм збільшення статутного фонду “Нафтогазу” на 18,6 мільярдів гривень. “Нафтогазу” доручається цими коштами розрахуватися з Ощадбанком за кредит. Все газорозподільне майно, яке сьогодні використовують обл- і міськгази, згідно проекту постанови, повинно бути передане на баланс НАК. Ліцензії з облгазами повинні бути переглянуті, а їхні умови – посилені.
Кабмін законно є засновником НАК «Нафтогаз України». Тому претензій до Юлії Володимирівни стосовно ціни на газ - закономірні. Хто як не власник НАКу може реально управляти цією компанією? З однією поправкою: уся газотранспортна система України, включаючи газорозподільні мережі обл- і міськгазів, а також усю супутню інфраструктуру, — власність держави в особі Фонду держмайна, передана НАКу в управління та використання.
Через бездіяльність прем’єра і бездарну політику уряду в ПЕК в травні постало питання про банкрутство НАК «Нафтогаз України». Основна причина - підписані 19 січня невигідні для України та українців контракти на купівлю і транзит газу.
Коли в Москві проходила традиційна міжнародна нафтогазова виставка. Там було представлено всі найбільші компанії, котрі, звісно, чули заяву О.Медведєва. Не було тільки на цій виставці не те що стенда «Нафтогазу» у центральному павільйоні, а й навіть офіційних українських представників, окрім журналістів. Отже, нікому було всім і кожному аргументовано й голосно розповісти про позицію України в нафтогазових відносинах. Але нікому було спростовувати заяви «Газпрому». Чи нікому це не потрібно? Нехай нас «Газпром» і керівництво РФ поливають брудом за кожної зручної нагоди? В Україні знаходять мільйони на «мистецькі арсенали» та чимало інших цікавих, але все ж не першорядних речей. Але не знаходиться ні бажання, ні коштів, ні людей, здатних професійно захищати імідж своєї країни як усередині, так, тим більше, на міжнародній арені. А потім ми ще дивуємося, що на нас у кращому разі дивляться звисока. А частіше просто не помічають...
|