Перефразовуючи Ісуса Христа він зазначив: «Чи є серед вас безгрішні люди? Немає. І перед вами грішний». Все ж таки древні інстинкти дають про себе знати навіть у великій політиці. Лежачого не б’ють. А каяття широко використовується і президентом і прем’єром, як головна передумова подальшої невинуватості. От тільки якби наслідки від таких дій не були такими масштабними.

Президентські каяття не вселяють довіри. Щойно він бив себе в груди і просив простити його «грішного». А вже на другий день збирав губернаторів, щоб дати вказівку широко популяризувати варіант його, президентської конституції. Чим же післяпомаранчевий демократичний період відрізняється від комуністичного із його традицією політінформації та однієї думки на всіх чиновників. Що цікаво, що і прем’єр і президент у цьому не проявляють новаторства. Кожен з них підлаштовує основний закон під власні потреби. Тобто, президент хоче мати двопалатний парламент, довічно залишати за собою ряд преференцій, тощо. А прем’єр, розуміючи, що президентство для неї стає дедалі примарнішим прописала обрання його у парламенті, що автоматично збільшувало б її повноваження у зігрітому кріслі.

Так от, зібравши губернаторів Ющенко наголосив, що Тимошенко потрібно остерігатися, бо хтозна, які ще крамольні думки прийдуть у її закосичену голову. Така заява сама по собі є абсурдною. Виходить, виконавча влада повинна висловлювати недовіру та підозру до власного керівника. Яка ж тоді можлива конструктивна робота за таких умов. Тобто, навіть покаявшись, президент плете інтриги. У підсумку він знову смиренно складе руки і помахає пальцем нерадивим можновладцям, забувши при цьому, хто вніс розбрат у чиновницькі ряди.

Разом з тим, така поведінка президента дає можливість Тимошенко відхрещуватися: «Не винувата я, він сам прийшов». І таким чином пояснити свої провали президентською істерією.

Весь період свого президентства Ющенко активно мусував тему входження України у ЄС і подальший рай на українській землі. І все це мало статися завдяки розчерку пера і милості європарламентарів. Та не сталося, як бажалося. Західний кордон все більше наїжачувався і щоб конкретно не сказати демократичному лідерові, що не бачити вам Європи як своїх вух, як не один, то інший керівник ЄС культурно повідомляли: «Ще не час». Це був один із головних козирів президента, який діяв на народ. Час показує, що він уже недієвий.
А поняття, про які з таким придихом говорив Ющенко на конференції - це всього лише слова. «… за спинами людей хотіли забрати найсвятіше, що належить нації - соборність та незалежність".Спочатку потрібно визначитись де вона, нація, а потім із тим, що їй належить. А так, голодним і зневіреним людям абсолютно байдужі голосні промови про високодуховні речі.

Лариса Кузнецова