Є таке правило. Що б не сталося, все одно знайдеться той, хто скаже: «Я так і знав!». Така ж ситуація і з «ненародженою коаліцією». Юрій Луценко підігрітий заявами про відсутність зйомок його німецького вояжу, теж зявився на політичному горизонті в образі праведника. На засіданні Кабміну він повідомив, що спроба створення коаліції – це прагнення прибічників Януковича незаконно працевлаштувати свого лідера на президентське крісло. Для того, щоб потім за спиною формального лідера займатись брудними справами. Він як і президент швиденько перелаштувався в аварійнио-праведний режим. На його думку, переговори про створення широкої коаліції були зірвані, у тому числі й через принципову позицію депутатів «Народної самооборони» та інших депутатів від НУНС, які сказали про неприйнятність одіозних змін до Конституції. Хоча, варто відмітити, що в період ведення переговорів про коаліцію лідера «Народної самооборони» не було навіть чути, оскільки він тим часом був зіркою дойчландського «Більду», і турбувався аж ніяк не про долю країни, а про власне крісло у Кабміні. На одному із політичних шоу він сидів як винуватий хлопчик, коли йому всі казали «Юра, ай-ай-ай, хіба ж так можна було, лицем та у таке г….». Собака гавкає, а караван іде. Так і Луценко зі своїми заявами зараз зовсім не в тему. «Ми заявили Юлії Володимирівні про те, що наших голосів за такі зміни не буде. Я думаю, це підкріпило її позиції на те, аби розірвати неприйнятні для суспільства і держави перемовини і сьогодні займатися економікою і нормальним політичним життям», - пояснив він. Стоп! Всі ж прекрасно чули інтерв’ю Юлії Володимирівни, з якого чітко було зрозуміло, який жаль вона відчувала з приводу зірваних переговорів, які так і не дали їй можливості розділити відповідальність на всіх. А зі слів Луценка виходить, що до премєрки прийшло раптове прозріння і вона дослухалась до горе-міністра, вказівки якого для неї настільки важливі…Нонсенс. Прикро те, що ті аутсайдери, які з тих чи інших причин поволі відходять з політичного олімпу, подібними заявами у ЗМІ хочуть зробити ще декілька помахів на прощання, доки остаточно не відійдуть у небуття.