Над сюжетами всеможливих економічно-соціальних казок працює не тільки Кабмін, але й цілодобово трудиться центральний апарат БЮТ. На думку васалів Тимошенко , люди повинні врешті-решт, зрозуміти, кому зобов’язані своїм щасливим майбутнім. Головне, щоб у таких щасливих казках було гарне та сердечне закінчення. Але станеться це щастя не найближчим часом, а у вельми віддаленій перспективі. Щоб люди не почали вже через півроку ставити дурні питання з приводу виконання обіцяного. Бо так можна і «проколотися», як, наприклад, з обіцянкою скасувати призов до армії або повернути людям знецінені вклади Ощадбанку. А не доведи Господи, хтось пригадає її обіцянку відокремити владу від бізнесу або, і того краще, забезпечити рівність всіх перед Законом.

Президентські вибори не за горами. Місяцем раніше, місяцем пізніше, але вони відбудуться. І Тимошенко вже спить і бачить, як вона перебирається з кабінету на Грушевського в кабінет на Банківській. Справа - лише за малим: втлумачити в голови «маленьких українців», що лише вона єдина гідна керувати країною. Саме тому активність урядових гомосапієнсів щодо обдурювання населення ведеться шаленими темпами. Казки з урядових коридорів і фракції БЮТ в парламенті звучать одна іншої солодше.

Так, наприклад, остання казка від Тимошенко про те, що вона просто заллє Україну лівійською нафтою, повинна була стати бальзамом на душу автомобілістам-співвітчизникам. Бо, спостерігаючи за неухильним підвищенням цін на бензин, водії все частіше починають згадувати, як не так вже і давно з екранів телевізорів лунав плач «Поверніть Юлю!» При цьому, не соромлячись у виразах, додають різного роду епітети на адресу самої Тимошенко і всієї її політики.

Візит Тимошенко до Лівії припав на період високої сонячної активності. Адже тільки цим можна пояснити чергову ідею-фікс про будівництво під Одесою заводу для переробки лівійської нафти. До того ж, погано спрацювали помічники прем'єра. Адже перш, ніж відправляти свою шефиню за тридев'ять земель, бажано було б показати Тимошенко глобус, щоб вона візуально орієнтувалася, де Україна, а де - Лівія. Дійсно ж, не повітрям потрапить лівійська нафта на одеський завод. Танкерами теж не вийде, оскільки Туреччина забороняє їх прохід через свої протоки. Отже з географією, як і з економікою, у Юлії Володимирівни, схоже, не все гаразд. Але «маємо те, що маємо».

У нафтовій сфері Україна з Лівією можуть реалізувати хіба що проекти в геологорозвідці і сумісному видобутку. У іншому випадку можливе отримання частини прибутку від продажу видобутої нафти, але транспортувати нафту з африканського континенту до України... Далеченько! Звичайно, можна зобов'язати Луценка забезпечити перевезення нафти в порожній тарі. Але тоді вже дійсно нафта стане «чорним золотом». Та і хто гарантуватиме, що головний міліціонер країни не почне кидатися пляшками, як «коктейлем Молотова».

Надходження до України лівійської нафти і будівництва заводу для її переробки під Одесою це - чергова урядова «замануха», розрахована для споживання виключно тими, кого Тимошенко принизливо називає «біомасою». Розрахунок робиться на те, що український народ «проковтне» цю байку і з криками «Юля!» піде на виборчі дільниці. До того ж, слід врахувати, що будівництво заводу – справа не одного дня. І навіть не одного року. Тому для Тимошенко головне, щоб її байка протрималася до виборів, а там вже як- небудь можна «відбрехатися». А досвід в цій справі у Тимошенко ой який великий! У сенсі, перекласти відповідальність за свої обіцянки на інших.

У тому, що Леді Ю здатна щось довести до логічного завершення, зараз вже, звичайно, сумнівається багато хто. Наприклад, перший заступник голови Комітету ВР з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки, народний депутат Сергій Титенко заявив, що вже давно не сприймає серйозно тимошенківські заяви. «Я не знаю жодного проекту, який реалізувала б Юлія Володимирівна. Планів з 2005 року у неї було безліч. Навіть газові і нафтові труби під Чорним морем планувала прокласти. Де результат? Його немає. Який прем'єр – такий і результат», - заявив народний депутат, у минулому - керівник Національної комісії регулювання електроенергетики України.

Нинішня влада любить обіцяти. Обіцянки гарного життя та манни небесної, без зупину, лунають з 2004 року і до сьогодні. При цьому майже нічого з обіцяного так і не виконано. Політика нинішньої влади - лише на якийсь час переконати людей в щирості намірів, а коли мета досягнута – «умити» руки.

Олександр Ромасюк