А от з якими потугами це можна сьогодні зробити в Україні і скільки часу і нервів займає усиновлення – це вже окрема історія.

З чого все починалося…

Подружжя Локотів із Луцька думало про усиновлення довгих 3 роки. Тоді люблячі чоловік і жінка мріяли лишень про той момент, коли у їх будинку пролунає дитячий сміх. Нарешті, у серпні 2008 Юлія та Олександр наважилися взяти до себе двох діток. Щоб усиновити дівчат Юлія та Олександр пройшли довгий і нелегкий шлях: гори бюрократичних паперів та нерозуміння оточуючих. Своїх дітей вони буквально «виривали» з лещат дитячого будинку, керівництво якого постійно натякало на хабар, приписували різні хвороби здоровим дітям. Заради омріяного сімейного щастя їм довелося кілька тижнів жити за тисячу кілометрів від рідної домівки і чекати. Нарешті, минулого літа вони створили повноцінну сім’ю, і по-маленьку почали планувати своє помірне життя. Звісно, прибутки у сім’ї не великі, проте, якось зводили кінці з кінцями. За таких обставин будь-яка допомога та ще й від держави для сім’ї була б далеко не зайвою.

Промінь надії виявився … пшиком та дешевим піаром!

Радості не було меж, коли подружжя з Луцька отримало запрошення до столиці на Всеукраїнський форум усиновлювачів. А коли потрапили на цей захід, від самого президента дізналися, що гарант конституції проголосив 2008 рік – роком усиновлення. Аби заохотити батьків і віддячити тим, хто вже зважився на крок усиновлення - видали і новий закон. В ньому йдеться, що при усиновленні дитини батькам гарантована одноразова допомога - 12 240 гривень. Але, мабуть, щоб не зіпсувати того свята, ніхто з урядовців не обмовився, що закон той вступає в силу аж з 1 січня 2009 року. Здається, логічно було б тоді і оголосити роком усиновлення - 2009. Проте, мабуть, президент усвідомлюючи, що наступного року можна і не дочекатися на президентській посаді, і вирішив пропіаритися на благих намірах заздалегідь. Так нічим і не закріпивши матеріально своїх «порожніх» заяв.

Тож батьки, окрилені такою ініціативою держави уже вдома почали збирати необхідні документи аби отримати тих кілька тисяч гривень допомоги. Як пізніше з’ясувалося, усиновлювачам, які понадіялися на державну підтримку в усіх інстанціях соцзахисту вказували на двері. Звістка про термін набрання чинності «солодкого» закону була, як грім серед ясного неба, мабуть, для усіх учасників Всеукраїнського форуму усиновлювачів.

Відтак, всі ті хто взяв дитину у дитбудинку у рік усиновлення, тобто у 2008, не мають права претендувати на обіцяну урядом матеріальну допомогу. Так поглумитися над батьками міг, мабуть, тільки чинний уряд? На форумі, перед численними журналістами та камерами урядовці хвалили себе та плескали у долоні нововведенню, а коли все скінчилося зробили по -своєму, залишивши ці сім’ї напризволяще.

…а батьки не здаються!

Миритися з таким безвідповідальним вчинком влади Юлія та Олександр не хочуть і не будуть. Куди вже тільки не зверталися прийомні батьки двох дівчаток. Всюди одна відповідь: «Вам грошей не передбачено». Відмазка – кабмінівська поправка до закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки сімей, які усиновили дитину».

Нема діла до родини і у Головному управлінні праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи ОДА : і закон не на їх стороні, і з обласного бюджету ніяких коштів такій сім’ї виділити не можуть. Начальник відділу із соціальних питань Людмила Сірдіненко розповідає: «Сам порядок, тобто перелік документів, коло осіб, які мають рішення суду на усиновлення дитини, і які повинні отримувати цю допомогу конкретизує постанова Кабінету Міністрів № 59. Законодавець так собі виписав норму закону і ми її виконуємо. Ми просто виконавці постанови.» По допомогу прийомні батьки зверталися і до губернатора Миколи Романюка і до його численних заступників. Скрізь стіна байдужості.

Неадекватна влада – неадекватні рішення!

Виходить, що проголосивши 2008 роком усиновлення, владці вкотре надурили народ? Адже спочатку заохотили солодкими обіцянками чимало сімей, а потім відмовилися від своїх обов’язків. У жодній країні ЄС, куди так прагне потрапити український уряд, влада не дозволить собі дурити своїх громадян і змінювати закони, як їм це вигідно.

Сьогодні Юлія та Олександр радіють споглядаючи, як їх діти зростають. Та щодня подружжя не покидає думка: «Як бути далі?». З часу усиновлення сім’я не отримала на дітей жодної копійчини. От і доводиться батькам заради добробуту малечі відмовляти собі у всьому. Та миритися з такою ситуацією, переконує пані Юлія, вони не будуть. Вже найближчим часом, розповіла жінка, сама навідається до Києва, каже: «Хочу подивитися в очі тих урядовців». Відстоювати своє право на державну допомогу подружжя збирається і у суді. І Юлія та Олександр не одні, хто позиватиметься на такі неадекватні дії влади. Залишається лише сподіватися, що зі зміною такої влади у нашій державі питання дітей-сиріт та їх прийомних батьків дійсно буде вирішене. Адже піар на дітях і батьківських почуттях має бути табу у кожній країні.

Олена Славута