Вартість бареля нафти на світовому ринку на сьогодні становить 60$, українська – як мінімум вдвічі дешевша. Чому ж за рахунок різниці не стримується стрімкий процес росту цін на бензин та дизпаливо і кому в кишеню йдуть гроші від такої непоінформованості?

Дедалі більше політична ситуація в країні нагадує театр абсурду. Тимошенко після візиту в Лівію голосно повідомила про створення ще одного нафтопереробного заводу. Запитання, з якою метою? Якщо і ті наявні п’ять, що вже має Україна завантажені лише на 20%. Зрештою, усі заяви Тимошенко, у бік зменшення залежності від російської нафти призводили до ще більшого узалежнення. Проаналізувавши усі заяви, на сьогоднішній день газ ми могли возити танкерами з Ірану, видобувати його з водоростей, згадали на урядовому рівні навіть про, як могутню альтернативу дорогому газові. Чого-чого, а цього добра у нас вдосталь. Подібні заяви ніби і не позбавлені змісту, але головне у них відсутнє – віра у це самих заявників. Адже на рівні інформації все зазвичай і залишалося. Після таких коливань змінювалось лише одне. Існуюча ціна на нафтопродукти. Звичайно у висхідному напрямку. Потрібно ж продавцям себе перестраховувати від чергових урядових форс мажорів, навіть, якщо вони ще в дуже аморфному стані. Тому чергові піар акції для народу мають цілком конкретний грошовий еквівалент, як то подорожчання бензину, м’яса та інших продуктів, які тим чи іншим чином потрапили під пильну політичну увагу. Можливо, найкраща тактика політика - мовчання, на сьогодні це однин з реанімативних кроків для катастрофічного стану української економіки.

Ольга Руда