 Інколи при будівництві чергового «об’єкту» виникає запитання, а чи погоджене питання в департаменті архітектури міста? Якщо так, то хто контролював це питання?
Мотивуючи потребу збільшення меж міста та масового будівництва, місцева влада керується показниками збільшення кількості населення, кількості автомобілів тощо. При цьому, ніхто не враховує естетичних моментів. Адже будується не на рік і не два. Є одна фраза, яку у віках закарбували часи Хрущова: «Немає нічого більш постійного – ніж тимчасове». Курники в центрі міста, яскраво це демонструють. Різнобарв’я балконів і перетворення їх жителями на підсобні приміщення роблять схожою центральну вулицю на гетто. Немає остаточної концепції, як повинен виглядати фасад будинків, що виходять на проспект Волі - це по суті обличчя міста. Естетика нікого не цікавить, міських керівників цікавлять лише зробітки від розподілу тих вільник клаптів, що ще залишились у Луцьку. Іноді фундаменти новобудов підминають під себе дитячі майданчики або сквери, але це вже другорядні питання. Мовляв, мета в нас благородна – людям потрібне житло.
33-й та 40-й квартали – реальність, змальована колись фантастами. Люди живуть один на одному, відсутність повітря, відсутність життєвого простору вже нікого не лякає. Сім’ї обмежуються кількома десятками квадратних метрів, все решта немає значення. Ні парки, ні сквери, ні газони. Окремі будинки зводились всупереч будь-якій логіці. Зокрема 16-поверхівка на Київському майдані. Місце не хороше з різних точок зору і побудований він лівою ногою через праве плече. Але міські архітектори мовчать, їх не хвилює жахлива «новобудова», яку видно майже з центру і стан якої просто шокуючий. Разом з тим це лише поодинокі приклади з сотень недолугостей, якими позаставляли Луцьк. У кожній промові при кожній можливій нагоді чиновники згадують древність про нашого міста. Якщо ви були у Європі, то можете зрозуміти, що там старовина дійсно підкреслюється, оформлюється і плекається. Перш ніж будь-що збудувати в історичній частині міста - проводяться детальні прорахунки вписування будівлі в архітектурний ансамбль, зважують, чи не зашкодить такий крок сусіднім об’єктам тощо. У нас, поки що, все вирішують гроші. Ділянку продають, а там - хоч трава не рости. Ми перемогли фашистську Німеччину. Берлін зруйнували вщент. Разом з тим, сьогодення демонструє, що переможеними залишились ми. Столиця Німеччини – це витвір архітектурного мистецтва, оскільки спеціалісти, які планували забудову робили це з перспективою надовго. У нас же, при запитанні «А чи є у Луцьку архітектор?» - знизуєш плечима, бо не розумієш чи така особа існує і яка її функція. Наша країна дійсно велика, не обмежена океаном, як Японія, не обмежена територією, як Люксембург, при розподілі місць під забудову, місцеві чиновники поводять себе як дитина, котрій дали ручку і чистий папір, покреслить не лише папір, а й шпалери. Мовляв беріть, у нас ще є. Ті сотки землі, які є в Луцьку використовуються нераціонально. Якщо Польща вже давно подбала про багатоярусні парковки, то в нас, над цим питанням навіть зараз не думають, незважаючи на те, що кількість авто щороку зростає. А що, загородимо ще кілька ділянок у центральних районах. Про будинки із підземними стоянками взагалі не йдеться. Забудовнику це по грошах накладно, а міському чиновнику машини під вікнами ніхто не ставить, так що плати і користуйся. У головному департаменті архітектури переконані, що зараз все одно краще ніж колись. Мовляв, за Радянського Союзу людей би ніхто не запитував. Цікаво, хто запитував мешканців, коли під будинками городять парковки та зводять АЗС. Чи можливо громадян так легко переконують в тому, що землю призначену для прогулянок потрібно віддати бізнесменам. Чому керівники держави так наполегливо намагаються втиснути Україну в ЄС? На що ми претендуємо з таким станом наших міст та містечок? Якщо до справи підходити з любов’ю, то результат не забариться потішити тебе і оточуючих. Це стосується і міста. Доки чиновник, який ставить розчерки під актами на володіння землею не полюбить Луцьк усім серцем – марно сподіватися на ошатний вигляд міста.
Лариса Кузнєцова
|