Чим далі, тим більш парадоксальними виглядають вчинки влади. Зокрема, на сьогоднішній день Україна перебуває у стані діалогу з Росією, які стосуються газових домовленостей, кредитів тощо. Нещодавно, у день вшанування жертв політичних репресій Віктор Ющенко знову почав боротьбу з вітряками, закликаючи знищувати пам’ятники радянської епохи. Навіть у сусідній з Україною Польщі, де також порушувалося питання про демонтаж творів радянської епохи погодилися з тим, що необхідно поважати "місця пам'яті, пов'язані із заслугами солдатів Червоної армії, незалежно від цілей, з якими СРСР увійшов до антигітлерівської коаліції". У жодній із цих країн влада не закликала населення оголосити небажаним пам'ятникам тотальну війну. У жодній, крім України. Так що цілком логічним на цьому тлі виглядає відмова офіційного Києва вимагати видачі у Америки Івана Дем'янюка, що працював охоронцем у нацистському концтаборі. Той, як відомо, здійснював свої злочини теж в ім'я незалежності "Незалежної" і серед прихильників Президента за теперішніх часів цілком тягне на статус національного героя. Ось тільки в Німеччині Дем'янюка називають військовим злочинцем і збираються засадити довічно. Здавалося б, навіщо Віктору Ющенко лише за півроку до президентських виборів відкривати "полювання на відьом". Невже в країні немає нічого важливішого в умовах кризи, ніж боротьба з радянським мистецтвом. Але у глави держави, для якого сьогодні принцип "чим гірше, тим краще" став основним у боротьбі за владу з прем'єром Юлією Тимошенко, заклик до руйнування пам'ятників радянської епохи чудовий спосіб підігріти в країні антиросійські настрої. По суті, Президент навмисно провокує Москву на різкі заяви, які дозволять йому на виборах розіграти "російську карту". І знову опинитися в центрі уваги ЗМІ, які сприймають Ющенка не інакше, як "кульгаву качку" за американською термінологією. Після такого аналізу все стає очевидним. Задля досягнення мети підходять будь які засобі. Новий антиросійський подразник – це черговий спосіб привернення електорату, який водночас заважає проводити конструктивний діалог із сусідами. Коли мені довелося побувати на день перемоги у Севастополі, поряд розмовляли дві жінки. «У мене двоє синів, один тут на флоті служить у Севастополі, а інший в Росії, як політики не розуміють, що серце поділити не можна» - прості слова, у яких істини більше ніж у довгих популістських заявах можновладців. Підготувала Лариса Кузнєцова за матеріалами іноземних ЗМІ
|