 Земля завжди була і є для українців – джерелом життя та їх одвічної праці. Вони дарували цій годувальниці свою любов і терпіння. На превеликий жаль, зараз вона залишилася без трудівника, люблячого господаря та вправного керівника. Хоч і з цим можна посперечатись. Адже існують ще трударі – селяни, але немає влади, яка опікувалася б ними і допомагала вирішувати щоденні проблеми.
Труднощів у аграріїв вистачає, але найголовніше, що гальмує все сільське господарство країни – державі байдуже, що аграрії «вимирають». Такого ще світ не бачив, щоб держава забулася про село. Постійно годують селян лише обіцянками. І так помаранчеві ще хочуть побудувати демократичні відносини в суспільстві. Але це не єдина проблема. Масова нестача кадрів – ось головне питання зараз на селі. Молоді їдуть навчатися, а назад повертатися не хочуть. І не тому, що не люблять село, просто немає куди повертатись, немає де застосовувати свої знання. До посівної люди ледве підготувалися, як знову підскочили ціни. Кредит люди вже бояться брати, та його й не дають. Одного разу взяли вже і прийшлося зараз віддавати у два рази більше. Селян просто обурює політика влади. Як можна так байдуже ставиться до людей та землі. Виживайте, як можете - ніякої підтримки. У магазинах молоко коштує 4-5 грн, а аграрії продають державі за 1 грн. Та ще із них вираховують 20% ПДВ і виходить 1 літр – за 80 коп. Та ж ситуація з м’ясом. Найнижчі ціни за найдорожчі продукти. Люди б працювали на землі і йшли б в сільськогосподарські підприємства на роботу, якби хоча б бачили перспективи. А то село розвалюється й до цього немає нікому ніякого діла. У якій ще державі настільки злочинно-байдуже ставлення до годувальника-аграрія? Зубожіє село – зубожіє й країна!
|