Очевидно, через свій стан Луценко сплутав своїх підлеглих з німецькими і пішов «врознос», ще не встигнувши перетнути кордон. Так склалося, що у нашій державі дуже популярною є історія із різного роду дискредитаціями. Саме так і пояснив інцидент міністр внутрішніх справ. “Я не виключаю, що це була заздалегідь спланована інформація, щоб використати будь-яку мою помилку навіть за кордоном, окремими політичними силами... з огляду на те, що ця брудна кампанія стосовно мене і сина продовжується... я звернувся до прем’єр-міністра і голови ВР (з відповідним листом)”, - сказав Ю.Луценко.

При цьому він висловив переконання, що став жертвою “побутової ситуації, яка, на жаль, виникла і була використана у внутрішньополітичній кухні...”.

Так то воно так, але особистою ця ситуація була б тоді, якби Юрій Луценко був Юркою з «Вєтєрка», а коли йдеться про високопосадову особу, то міністр повинен віддавати собі справу у власних діях, оскільки він не просто поїхав на курорт, а делегований за бюджетні гроші представляти Україну на високому рівні.

У Німеччині Юрій Луценко дізнався як воно, коли закон рівний для всіх. І очевидно йому це не сподобалося, оскільки тут на батьківщині він може крутити законами як дишлом і абсолютно все сходить з рук. Історія в аеропорту дуже схожа сценарієм свого пояснення на помаранчеві байки, на які у 2004 клюнув український народ. Міністр МВС і зараз сподівається, що під соусом провокації у бік його особи все замнеться і минеться.

І замість того аби сміливо визнати свій проступок, вже вкотре Луценко намагається рвати на собі «тільняшку» і спростовувати очевидні речі. Тому не варто сприймати заяву про відставку як розкаяння головного міліціонера і благородне запобігання дискредитації органів внутрішніх справ, це швидше схоже на гру, де «лежачого не б’ють».

До того часу, поки їхній керівник офіційно залишається в кріслі, МВС України спростовує інформацію про конфлікт за участю Луценка.

У заяві, розміщеній на одному із українських Інтернет видань, Луценко спростовує алкогольну історію. По-перше, дуже суперечливою є інформація стосовно кількості та виду випитого, Луценко говорить одне, але касові чеки - зовсім інше. По-друге, на запитання чи називав він німецьких поліцейських «нацистськими свиньми» міністр чіткої відповіді не дав, сказав лише, що позиватиметься із виданням «Більд» за неправдиву інформацію. Ось так, в той час, коли хтось активно готувався до святкування Дня Перемоги, міністр у свій спосіб мстився німцям.

З усього сказаного, зрозумілим стає одне, тактика Юрія Луценка є такою ж дерев’яною як і з початку його політичної кар’єри. В разі чого – відразу у «нєсознанку».
Відставка Луценка означатиме крах коаліції, а допустити таку ситуацію напрередодні виборів аж ніяк не можна. Це прекрасно розуміють і БЮТ і НУНС. Свого часу була така ж п’яна історія із японським міністром фінансів Соіті Накагавою . Дискусій із приводу відставки взагалі не було. Це був міжнародний прецедент, відтак дипломат позбавляється своїх повноважень. Після інциденту, Накагава ще довго посипав собі голову попелом і просив вибачень. Натомість, в Україні відразу почався активний рух із захисту коаліції, навіть ціною репутації держави. БЮТу недостатньо фактів, НУНС переконані у провокації, ці політичні перетягування ковдри схоже триватимуть довго. Дивною, але цілком прогнозованою була реакція комуністів. Вони заявили, що наразі не голосуватимуть за заяву про відставку Луценка. Як неофіційний член коаліції комуністи теж годуються із спільного корита, до того ж син депутата КПУ Євгена Мармазова є одним із заступників міністра МВС. Литвин у свою чергу і далі займає позицію балансування на двох стільцях і без офіційної реакції Німеччини від коментарів та голосування відмовляється. До слова, 13 травня Юрій Луценко запропонував створити слідчу комісію із розслідування справи. То як же пояснити дії міністра МВС, то він іде у відставку, то прагне реваншу. Така непослідовність в першу чергу показує чоловічу слабкість та страх не стільки за репутацію, як за власне насиджене місце.

Лариса Кузнєцова