 Вийдеш на вулицю, подивишся на біг-борди, що навколо, і … чи то здивуєшся, чи то вже спокійно сприймеш все, як є. А як же воно є? А хто ж його зна! Адже таке враження, що на сьогоднішній день головними претендентами на найвищу державну посаду є …займенники!.. Як не вона, то він.
Судіть самі: «вони балакють, вона- працює», «вони зраджують, вона працює», «вони заважають, вона – працює», і тому подібне. Потім зявляються слогани на кшталт: «Створено стратегічний запас газу – будемо незалежними! Вона працює», «Знищено газову мафію. Вона працює», «Закрито гральний бізнес. Вона працює»… А ще: «антикризова стратегія для агараріїв – рекордний врожай», «українців стає більше» - і все це тому, що вона працює… А хто ж вона?..
Спочатку відповідь на це запитання дав Печерський районний суд міста Києва (очевидно «самий гуманний суд у світі»!) своєю ухвалою, якою було заборонено «недобросовісну рекламу проти прем’єр-міністра, голови ВО «Батьківщина» Ю.Титимошенко», адже вийшов такий собі ролик, де говорилося: «Якщо вона так працює, то може краще б вона відпочивала?» Ото було галасу навколо! По-перше, якби суд виніс ухвалу щодо «недобросовісної реклами проти прем’єр-міністра» за визначенням, то це б ще так-сяк тягнуло на спробу прийняття ПРИНЦИПОВОГО рішення, а коли через кому згадується «голова ВО «Батьківщина», то принциповістю тут навіть і не пахне! Коли ж стали всерйоз говорити про наступ на свободу слова (до речі гарантовану «майданними демократами», однією з яких є і Тимошенко), то швиденько все «перетанцювали». І тепер ВОНА – це Україна… А хто ж тоді «вони», які то заважають, то балакають, то блокують? Невже українці?! Швидше за все. Бо, якби не вони, то й «недобросовісної» реклами не було б. Це ж вони її вигадують і розповсюджують! А «вона» ж то «працює», бідненька! Чи вже не бідненька, оскільки так працює? От тільки згадаймо «добросовісну» рекламу від «неї» ж зразка 2007-го: «Ваші мрії збудуться!», «Справедливість є – за неї варто боротися!».
По-перше, боротися з ким, і що в «її» розумінні справедливість? Пенсії, яких не вистачає навіть на ліки? Вже мовчимо про повноцінний харч та комуналку. Чи це можливо ми, як «вона» вважає, мріяли про те, аби нам не вистачало грошей на повноцінне існування?
А потім, коли «її» піар-менеджери збагнули, що накоїли із тою Печерською ухвалою, і порадили «їй» відкликати позов, то виявилось (несподівано для всіх), що «вона» - це Україна.
Отакої! Нічого собі порівняння, точніше ідентифікація!.. Навіщо ж нам така «вона», котра мнить себе аж Україною? То за яке ж тоді бидло «вона» має українців? Краще про це не думати, бо в контексті цих думок комусь-таки цілком справедливо закортить вилізти на броневик, як у 17-му… А що з того буде доброго?
Та не пройшло і трошки, як зявився «він», який «єдиний, хто достойний бути президентом», чи «єдиний, хто врятує Україну», чи ще якась там передвиборна нісенітниця. Від кого врятує, я питаю? Від українців чи від таких політиків, які вже й імена власні бояться називати, адже далі вже нема куди – надто загралися!
То що, українці, вибиратимемо тепер із займенників, які важко навіть ідентифікувати? Бо сьогодні «вона» - це голова ВО «Батьківщина» і діючий премєр-міністр, а завтра – це вже Україна, тобто … ніхто персонально. А «він» - у світлі корпоративних кольорів, треба розуміти Литвин, потім може виявитися, що «він» - це народ…
Театр абсурду, тай годі! А ми ж у цьому театрі хто? Глядачі? Мабуть, на те схоже, оскільки ще й досі купуємось на ці вистави. А може варто перестати купуватись? Мені здається, що народ має право сам писати сценарій вистави, яку спостерігатиме протягом наступних п’яти років. Чи вам, шановні, подобаються чужі сценарії? Чи ви до них вже звикли?
Ну, якщо звикли до мексиканських і бразильських сценаріїв з їхніми мильними пристрастями, то це принаймні зрозуміло і не так вже й принципово – хочеш дивись, а ні – то вимкнеш телевізор. А от коли заручниками написаного за океаном сценарію на п’ять років стає ціла країна із цілим народом, то це вже неподобство! Бо тут уже не телевізор – ані тобі вимкнути, ані переключити! Доводиться з цим жити. А ті, хто за певну (немалу!) суму грошей взявся за чужим сценарієм, починаючи з майдану, «розбудовувати демократію» (знову ж таки чужу і комусь-то вигідну й потрібну) досі є головними героями цього мильного серіалу. Вже набридлими, остогидлими, але такими незмінними…
І хоч ти греблю гати, а все одно – «вони» у владі. Єдине, що їх сьогодні може об’єднувати (зважаючи на те, що одне до одного вони ставляться так само, як павуки у банці), так це загальна їх характеристика, з огляду заробленого ними ж рівня поваги й довіри людей – л…но, одним словом. Тобто ВОНО. Отака ВОНА – прада життя, отакий ВІН - висновок…
А ви, шановні, якщо ще не розгледіли у всьому цьому хаосі достойної альтернативи, то вибирайте між «він» і «вона», а в результаті все одно отримаєте яке-небудь «воно»…
Або добре подумайте!
|