До громадської приймальні Партії регіонів звернулася жінка, яка опинилася в аналогічній ситуації. Чоловік вигнав Наталю Ячник з двома дітьми, хлопчики 4-ох і 7-ми років, з помешкання. Закон безсилий, бо квартира у власності чоловіка. Він неодноразово піднімав на дружину руку в присутності дітей, пив, а згодом, знайшов собі іншу жінку і місця для колишньої вже не було. Вже місяць дружина поневіряється по притулках. Вона каже, що термін перебування там добігає кінця 7 листопада. Відтак, троє людей опиняються на вулиці. Жінка зверталася до дільничного, щоб хоча б речі допоміг забрати з чоловікової хати, та той лише сміється, сторону пані Наталії в селі не підтримують, оскільки чоловікова родина свого часу була шанованою сім’єю вчителів. Навіть секретар у сільраді вважає, що має право вказувати їй на місце, бо вона для них ніхто.

Доля до пані Наталії у період заміжжя не була прихильною. Свекруха, чоловік і його старший брат, що пішов з родини і має другу групу по інвалідності, вона та двійко дітей проживали в одній хаті у с Маяки. Жінка працює вчителькою хімії у Гіркій Полонці і Коршеві. Відправляє дітей у садок та школу і поспішає на уроки, ввечері все у зворотньому порядку, до того ж ще потрібно встигнути на маршрутку до Луцька. Тут в антикризовому центрі для жінок вона вже протягом трьох місяців живе з дітьми.  Більше ніхто їй не допомагає. Тому встигати скрізь дуже важко. Вона терпіла, що буде далі не знає. Жінка з втомленими очима сподівається, що Бог не залишить її з у скруті.

Тим часом державні керманичі прагнуть міняти конституцію, міняти закони, міняти так, як потрібно на даний момент для них особисто, а доля тисяч таких жінок залишається песимістично-незмінною, оскільки ті закони, які стосуються їхнього захисту ніхто розглядати не береться.