На одному із волинських телеканалів журналіст коментуючи подію зазначив: «Юлію Тимошенко зустрічали як жінку із великим букетом троянд. Шахтарі вдячні за проявлену увагу…». Ну і бла-бла-бла, шахтарі і керівництво злилися у масовому екстазі з приводу чергового візиту, уважного ставлення і т.д. На щастя наших людей подібними телевізійними "втираннями" вже не проведеш. З часу «помаранчевої революції» в мізках з'явився елемент аналізу.

До слова. Ще не так давно Ющенко сенсаційно заявив, що у планах Тимошенко закрити 118 шахт. Бог його знає де він брав інформацію. Але диму без вогню не буває. Щоправда на часі вибори і прем’єру аж ніяк не хотілося б втратити шахтарський електорат. Тому очевидно, що за нього будуть боротися. Оскільки представників цієї професії наразі в Україні вистачає. Незважаючи на аварії на шахтах, які масово забирають життя, катастрофічну ситуацію із соціальним забезпеченням і зарплати, які мають хіба працівники у країнах третього світу. Якось вміють виживати працівники українських копалень.

Сьогодні Тимошенко спростовує закриття шахт. Втім, про те, щоб підвищити стандарти цієї професії і відповідно все, що з ними пов’язано ніхто ніякої конкретики не наводив. Все та ж пісня: «Потрібно підвищувати престиж, потрібно допомагати, потрібно реформувати». Протягом прем’єрства Юлії Володимирівни про вугільну галузь скромно мовчали. Традиційно кілька слів у професійне свято і що називається «дякуємо за увагу».

І знову міфічна антикризова програма, яку уряд реалізовує і у вугільній галузі. Ніхто щоправда цю програму в очі не бачив, але при кожній нагоді вона успішно реалізується – маячня якась.
Ага, ще було у виступі Тимошенко про «реконструкцію, модернізацію та реставрацію». Усі ми прекрасно пам’ятаємо березень місяць, коли волинські шахтарі не отримуючи кровно зароблених грозилися піти на Київ. Гроші дали тільки тоді, коли профспілки пригрозили масовими страйками. Що стосується шахти №10, м. Нововолинська, цей довгобуд розпочатий на зорі незалежності, значно сповільнив темпи розвитку саме з вини діючого уряду. Оскільки фінансування катастрофічно скоротили, і окремі працівники задавалися питанням: «Скільки ще протягнемо?». Але це шахтарські будні, жінку на високому посту вони мало цікавлять. До її приїзду готувалися ретельно. Спецслужби «прочесали» територію підземної прогулянки Юлії Володимирівни, сто разів вимірювали рівень газу та пилу, щоб бува не вдихнула зайвого. Все чисто, пофарбовано, "зализано". Вона поїхала «працювати», а шахтарі взялися за чорну роботу. У них реальність зовсім відмінна від тієї, яку бачила Юлія Володимирівна та й до обіцянок шахтарі почали ставитися спокійніше: «Поживемо - побачимо» - казали вони після одіозного виступу. Потім йшли святкувати, як би там не було, все ж професійне свято. Щоправда, у цьому році їм виділили на ці потреби премію у 100 гривень, так, як 2 роки тому. Незважаючи на інфляції, кризи падіння тощо. Оце і вся ціна прем’єрським обіцянкам.

Лариса Кузнєцова