На даний час підприємство існує тільки юридично, а фактично не працює. Господарська діяльність не ведеться, директора і бухгалтера на робочих місцях ніколи немає. Існують чутки, що підприємство, яке нарахує 20 працівників, більшість з яких працівники - тільки на папері, а решта - тоді, коли щось вивозять і продають. Приміщення підприємства не використовуються, тільки руйнуються, сільськогосподарську техніку було продано невідомо кому і за які гроші. Огорожа і бочки продані на металолом. 160 залізобетонних плит збули, а по бухгалтерських документах проведено лише 80 штук. Кобила щезла, а лоша від неї хтось привласнив собі. Земля обробляється невідомо ким і невідомо як. Зернові, які були посіяні весною на площі у 30 га, зібрані частково, а решта приорано; 4 га картоплі не викопано. Коли влаштували збори працівників, пенсіонерів та колишніх робітників підприємства, щоб виконуючий обов’язки директора М.Г. Васюта надав інформацію про подальшу долю землі і майна, сам Васюта на збори не прийшов, а його інтереси представляв штатний юрист В.Габрук, який на запитання, де гроші за продане майно дав вичерпну відповідь: «Пішли світом!», а стосовно виділеної землі для померлих: «Їм дали 1м на 2 м і хватить з них». А пан директор говорить, що йому немає перед ким звітуватися, бо він директор, і буде робити так, як вважатиме за потрібне. Кого захотів – звільнив з роботи, кого захотів – прийняв на звільнене місце.

Люди у відчаї, адже деякі з них пропрацювали на підприємстві, яке було державним донедавна, не один десяток років. Тепер же, за словами мешканців с. Затурці, директор списує державне майно, надає підприємству статус колективного, і, звільняючи всіх підряд людей, натомість набирає тих, хто йому вигідний, або тих, хто йому родич, брат, сват, кум і так далі. Ситуація знайома. Так що ж робити людям, які не є особливо наближеними до «імператора»? Неодноразово вони зверталися про допомогу і до районної прокуратури, і в райвідділ міліції, і в обласну державну адміністрацію, і обласну раду – ніде їм так і не змогли зарадити. Правоохоронні органи вперто не бачать підстави порушувати кримінальну справу. Державні перевірки, які проводилися на підприємстві закінчувалися тим, що, за словами людей, директор, мирно посміхаючись їм, заявляв: «Все добре, я вже порішав».

Отаким є ще один приклад того, як наша теперішня влада «опікає» своїх громадян. Правда, якщо раніше вони терпіли, то схоже терпець уже урвався.

Анастасія Кажан