Один із тих героїв, які багато десятиліть виборювали незалежність, міцність України - колишній дисидент Степан Хмара. Він і зауважив фальшивість виступу Тимошенко. Правозахисник, якого радянська влада багато років гнобила, ув’язнюючи у тюрмах, написав в одному із інтернет-видань: «За все своє життя більш лицемірно-огидного дійства я не бачив. Огидного, бо наскрізь фальшивого. Хіба ж можуть викликати інші почуття люди, які говорять про мораль, але для яких такої категорії просто не існує, коли нахабна брехня видається за правду, а незмірне шахрайство – за справедливість».

Ю.Тимошенко дійсно багато говорила про мораль. От тільки говорила облудно: «на Майдані ми стояли за Україну.., можуть падати економічні показники, може десь підводити гривня.., але в житті ніколи, якщо ми хочемо, щоб була сильною країна, не можна роняти мораль влади і нашого суспільства, не можна опускати і нищити її».

Юліє Володимирівно, українською мовою не кажуть «роняти мораль», хіба – «втрачати мораль». А слова «може десь підводити гривня…» - особливо їх моральність – нехай запам’ятає кожен, чиї заощадження, в результаті недолугих дій уряду перетворилися на сміття. Особливо старенькі, що збирали гроші на похорони. Нехай вони скажуть, чи вистачить зібраного принаймні, щоб викопати могилу.

Фальш і брехня в кожному слові Тимошенко: «саме тому майже 5 років тому ми вийшли за мораль у владі, за мораль у суспільстві і думали, що висуваючи лідера, підтримуючи його усією країною, усім народом, ми отримуємо найголовніше - це мораль». Лідер виявився якийсь «не той»: за словами Тимошенко, «ми довірили шлях людині, яку серед нас вбачали як найсильнішу і найавторитетнішу. І не наша з вами провина спільна і не провина країни, що той лідер, той поводир, якого ми обрали, не став і не захистив країну, як ми того очікували. А став просто одним з об’єктів в домашніх колекціях наших українських олігархів серед старожитностей і керамічних слоників».

А ще каже Тимошенко, «ми після 2004 року зазнали моральну травму, певне моральне каліцтво, ми не маємо право опустити свій дух і руки». А що таке ця моральна травма? Звинувачення Тимошенко найближчого оточення Ющенка в корупції, яких вона назвала «любими друзями»? Пригадується, у день її виступу вони, стояли поряд із нею на Майдані. Чи – після заяви Ющенка на телекамери 16 лютого 2009-го на засіданні РНБО: «Юлія Володимирівна, без ваших хабарів ваші партнери до вас жопою повернуться».

Що ж, запізніле прозріння краще, ніж його повна відсутність. Але пригадуються мимоволі інші слова Тимошенко, 22 листопада 2005 року, на річницю «помаранчевої революції», яку М.Томенко, соратник Тимошенко тоді ж назвав «роковинами»: «Ми з вами його обрали Президентом України. І якщо б сьогодні нам потрібно було б сотню раз повернутися назад і обрати шлях, я можу вам сказати про себе – я би сотню разів зробила теж саме, що ми з вами зробили рік тому». Коли ж ви говорили правду, мало шанований прем’єр, зараз - чи тоді, коли використовували В.Ющенка як таран для особистої влади, чи зараз, коли відвели йому місце серед історичного мотлоху?

А ще Тимошенко, як завжди заважають: «сьогодні я іду проти величезного цунамі, яке не дає пройти навіть жодного кроку». Завжди заважають їй вороги, зрадники і засоби масової інформації.

Щодо останніх ясно, і спроба Тимошенко заборонити через Печерський суд будь-яку критику себе у пресі, в інтернеті і на телебаченні, - це і є її ставлення до ЗМІ. «Я не хочу, щоб сьогодні через залежні засоби масової інформації, які поки що по кишенях у наших олігархів, і далі принижували політиків», - каже Тимошенко, маючи на увазі себе. Що вона «заспіває» далі?

Вороги – це ті, хто «заважає» і «блокує». Їх багато, це всі, хто – не Тимошенко. «Зрадники», - ні, в цій промові не було про «зрадників». А було про «маленьку команду, яка починалася декількома депутатами у Верховній Раді, маленькими осередками в деяких регіонах України». Так і хочеться запитати: а коли до вашої «маленької команди» приєднався сумно відомий Віктор Лозинський, який «прославився» полюванням на людину, той самий, що заявив у випуску програми «Нагорі» телеканалу ТВі 28 червня 2009 року: «те, що у моєму рідному районі, у 2007 році проголосувало 60 відсотків за БЮТ, а рідне селище, райцентр віддали навіть 72 відсотки, я думаю, що ці цифри кажуть самі за себе». А коли до вашої «маленької команди» приєднався кримінальний авторитет «Москва», що пройшов за списками БЮТ до Житомирської облради?

Кожне слово – фальш, кожне слово – брехня. «…ми не стояли за Ющенка, Тимошенко або Януковича, ми стояли за Україну, а ще ми стояли кожен сам за себе, за своє людське щире, просте щастя». Інколи у Тимошенко таки проривається визнання. Вже хто-хто, але сама Тимошенко на Майдані дійсно стояла сама за себе, за СВОЄ щастя і СВОЮ за мораль. Стояла Тимошенко за свою прем’єрську посаду. Після того, як 2 червня 2004 року підписала із В.Ющенком угоду про створення коаліції «Сила народу». Пам’ятаєте: «Після перемоги на президентських виборах В.Ющенко вносить кандидатуру Ю.Тимошенко на пост прем'єр-міністра для затвердження Верховною Радою».

Невже ви думаєте, Юліє Володимирівно, що у людей – НАСТІЛЬКИ коротка пам'ять?

Кожне слово – фальш, кожне слово – брехня. Не тільки для українського народу, але і для наших сусідів. Вдумайтеся в оці слова із її виступу: «наші стосунки з Російською Федерацією можуть бути рівними і достойними, можуть бути чесними, відкритими». Це говорить людина, яка 25 квітня 2007 року опублікувала в газеті «Інтернешл геральд трібьюн» статтю, де заявляє, що політика Заходу відносно Росії «не може служити заміною зусиллям, спрямованим на протидію російському експансіонізму». Одна «чесність» для Заходу, інша – для Росії?

Кожне речення – брехня, фарс, популізм. «Нам не подобалося, - Тимошенко, що 175 тис. підприємств і інших об’єктів державної власності було просто привласнено без будь-яких грошей для держави». Пригадується, як 22 лютого 2005 Ю. Тимошенко заявила про порушення 3-х тисяч кримінальних справ за фактами незаконної приватизації. Це що, означає, що спочатку був план реприватизувати (читай покласти до кишені наближених до БЮТ олігархів?) не 3 тисячі, а 175 тисяч підприємств? А потім від реприватизації 172 тисяч підприємств відмовилися? І невже Тимошенко забула, яку реакцію викликав – і в Україні, і серед іноземних інвесторів, її намір відбирати приватну власність?

А втім, Тимошенко ніколи такими речами особливо не переймалася. Це зараз вона заявляє: «коли ми говорили, що чесність суддів, підконтрольність суддів і відповідальність суддів за прийняття правосудних рішень обов’язково буде введена, то вона буде введена, тому що в правах і можливостях України Президента робити такі речі, нового Президента країни». Тепер їй потрібні повноваження глави держави, щоб «строїти» суддів. Але Тимошенко вже більш ніж яскраво продемонструвала, що судова влада для неї - фантом, не більше. 24 січня 2007 вона заявила про рішення уряду, яким податкова і митниця наділялися правом «не виконувати завідомо злочинні судові рішення та накази». Хто визначає, які судові рішення та накази є «завідомо злочинними», вона, природно, не сказала.

Весь виступ – Фрейд би плакав. «Мені сниться сон, що я йду до Майдану, і не можу швидко знайти дорогу, що є якісь криві вулички, є якісь невідомі переходи, і я не можу прийти і стати перед вами». Фрейдистське тлумачення - збитися у сні з дороги - знак помилки у вирішенні якогось ділового питання і неминучих збитків.

Обмовка знову по Фрейду: «я завжди розділяю, завжди розділяю слова, які говоряться з усіх трибун красиві "з любов’ю до України". І справжні справи, коли з початку 2005 року здавався газовий сектор України». Юліє Володимирівно, чи ви забули, що саме ви в цей час були прем’єр-міністром? І хто ж тоді «здавав» газовий сектор України?

«Я знаю, що коли кожен з вас поїде до себе додому, то частинку цієї доброї, прекрасної інфекції боротьби за свободу ви донесете до кожного села, селища і міста». Інфекції? Знову обмовка по Фрейду. Напевно, це вірус набутого цинізму.

Цинізм Тимошенко: «нав’язують нам такі стереотипи: всі політики однакові. Я хочу сказати вам як людям, які вірять мені - я з ними неоднакова». Звичайно не однакова. Хіба всі політики обіцяють, а потім обіцянки забувають, тобто дурять виборця? Ні. Тимошенко не однакова з цими політиками, тому що вона так і діє. Хіба більшість із Вас, шановні читачі, вже забули обіцянку Тимошенко ввести 100-відсоткову контрактну службу в українській армії, скасувавши з 1 січня 2008 обов'язковий призов юнаків? Скільки мам, наляканих чутками про армійської «дідівщину», віддали голоси за Юлію Володимирівну, переживаючи про своє чадо? А обіцянку 28 січня 2007, коли Тимошенко пообіцяла забезпечити сім'ї можливістю брати кредит на житло без першого внеску і під 4-6% річних? А обіцянку скасувати ПДВ, - згадайте, підприємці!

Навіть тут Тимошенко злукавила: «ці вибори – це не вибори між Ющенком, Януковичем і Тимошенко. Це вибори за Україну і це перемога України». Дійсно, це вибір за Україну, але і вибори між Ющенком, Януковичем і Тимошенко. Дійсно це вибір між авантюристами, що неправедно прийшли до влади та нормальним шляхом країни. У 2010 році нарешті мають справдитися слова поета Бориса Олійника, написані ще у 2004 році: «Народ не візьмеш на макуху, Він зоддаля розрізнить чин, І хто є син його по духу, І хто по духу сучий син». Дорогу ціну – разом із Борисом Олійником – платить український народ за своє прозріння. Та на все приходить час розплати.

Єдине, чого не дочекалися ті, хто слухав Тимошенко на Майдані, це простого людського слова «вибачте». За обман, за розстріляні ілюзії. Справді, покаяння не для Тимошенко.