Україну заполонили білборди із зображенням нинішнього лідера НРУ Бориса Тарасюка, який, виявляється нарівні з рухом «20 років тримає слово». Чесно кажучи, невідомо, яке відношення Тарасюк мав до Руху 20 років тому, тоді, коли він ще успішно працював в апараті ЦК КПУ.

Втім, зараз не про це. Спостережливий українець схоже помітив підозріло велику кількість політ реклами Народного Руху, яка досить довго тримається на узбіччях шосе та на престижних рекламних площах міста. Потім, Юлія Тимошенко гучно вітає партію зі святом утворення і закликає до об’єднання. Чи не наводить це на певні логічні розумовисновки?

Моя позиція - не треба давати грати в гру, яка може нівелювати демократичні досягнення, отримані за час незалежності. Ми повинні нівелювати цей ризик, формувати нові ризики - не наше завдання. Перемога в 2010 р. робить наші досягнення останніми, і вже не буде ризику повернення назад. Це буде тільки в одному випадку, якщо ми зможемо об'єднатися", - сказала Тимошенко.

Після таких заяв в голову приходить вислів: «Це буде така війна за мир, що каменя на камені не залишиться».

Перше, що можна прочитати між рядками привітання прем’єра – це невпевненість у власних силах і «демократичні сили», «об’єднання» – лише порожні слова. Адже із НУНС свого часу була подібна стратегія. Щоправда, після приходу Юлії Тимошенко на омріяну посаду їх «бортанули» і на сьогодні ця партія є аутсайдером за усіма рейтингами. Її використали і до побачення. Натомість Народний Рух - хоч і архаїчне утворення, але наразі ніхто особливо за партію не брався, а тому у підвищенні рейтингів – це можна сказати політична свіжина. Тимошенко заявила, що ця партія є «стрижнем об’єднання демократичних сил». Натомість, з часом після виконання потрібних для Юлії Володимирівни умов, ця політична сила цілком може стати зайвим колесом у її партійному обозі. Адже на яких струнах української голодної душі ще залишається грати? Хіба що на патріотичних.

По-друге, як завжди, прем’єр у своєму виступі вдалася до гнівно-жалісливої тиради, мовляв, недопустимо узурпаторів влади, ви потерпіть трохи, доки ми самі не узурпуємо. І подібних висловів було чимало. Просто варто почитати між рядків і не дати приспати власну пильність. Оскільки, потрібно розуміти, що півтора року країна терпіла подібне керівництво. Криза в Україні має подвоєний характер – і подібний результат - ціна мовчання громадян.

Тепер, хотілося б сказати кілька слів про Народний Рух, перед яким схиляє голову прем’єр. Можливо інформація буде частковою, але це так, для всебічного розвитку. Якщо говорити про покоління патріотів, то поклавши руку на серце варто зазначити, що найзавзятіших знищили ще за Союзу. Чорновіл, який очолював тоді організацію теж повторив їхню долю. Більшість із того, чим є Народний Рух сьогодні – це просто вдала мімікрія. Так би мовити, непомітна зміна значка на лацкані.

Зараз побутує думка, що саме Народний Рух був проти СРСР і першим висловився за вихід із Союзу. Усі інтернет-видання забиті спогадами про те, як мало не в підпіллі створювалась ця організація. А ось інша сторона історії від очевидців. Весною-влітку 1989 року, фактично під егідою компартійних структур, за активної участі тодішнього головного ідеолога КПУ Леоніда Кравчука, у різних регіонах України почали скликати організаційні збори Руху – зрозуміло, що на підтримку «перебудови».
Прямо з трибуни Кравчук роздав вказівки членам КПУ, які увійшли в Рух (а згідно із докладом мандатної комісії, майже кожен четвертий делегат з’їзду був комуністом або комсомольцем): «Ви повинні не втрачати у ньому (Русі – Авт.) партійних позицій, партійних обов’язків, партійної відповідальності за свою роботу». Нагадаємо, що після подібних ініціювань, буквально через кілька днів після з’їзду НРУ Кравчук різко пішов на підвищення, ставши секретарем ЦК КПУ. Мабуть, таким чином оцінили його заслуги у створенні Руху.

А стосовно того, як Рух ось уже 20 років «тримає слово» і послідовно веде боротьбу з «імперією», краще пригадати тодішні заклинання рухівців про те, що вони категорично проти розвалу СРСР, навіть зовсім навпаки – за його укріплення і зміцнення. Сам Леонід Макарович бив себе в груди і казав, що з Леніном жив, з ним у серці і помре, практично такі ж заяви лунали з вуст кожного партійця. Все ж таки хоч і вільніше дихалось, але ніхто не знав куди подме вітер, тому, собі ж дорожче. До речі, тоді усіх присутніх Дзюба називав аж ніяк не націоналістами, а інтернаціоналістами. Тепер щоправда, змінився час, змінились і орієнтири окремих політиків. Вдале маскування дозволило багатьом з них стати патріархами національної ідеї. Вітдак, не дивно, чому ця ідея як така, в Україні відсутня.
І тому зовсім не важко спрогнозувати, який гоголь-моголь вийде від об’єднання ТАКИХ демократичних сил як Рух і Блок імені Тимошенко.

Лариса Кузнєцова