Всі ми пам’ятаємо той візит прем’єра Тимошенко на, постраждалу від стихії, Волинь. Тоді Юлія Володимирівна як завжди багато обіцяла, ніби щиро співчувала біді селян. Але результат усіх обіцянок політика люди змушені бачити на власні очі.

Пенсіонер, мешканець Любешівщини Микола Видерко розповідає, іноді той буревій йому згадується у кошмарних сновидіннях. З хати дідуся тоді зірвало дах. У двоповерхівці, розповідає Микола Видерко, мешкає чотири родини. Після стихії сусіди одразу взялися дружньою компанією перекривати будинок. Тільки от державних грошей не вистачало. Районні владці виділили будівельні матеріали: пластикові двері та листки шиферу. Та «державної турботи» не вистачило й на половину хати. «На весь дах треба було 250 листків шиферу, а дали всього 100» – бідкається дідусь.

Замість визнати, що держава, а зокрема уряд не спроможні допомогти своїм громадянам у біді, районні владці переконують, що всі компенсації постраждалим вже давно виплачені. Може всі і виплачені, тільки от більшість робіт людям все ж довелося робити за власний кошт і власними силами. І це державна підтримка?
Ще гірша ситуація на Любешівщині із сільгоспвиробниками. Тоді стихія чимало полів та городів зіпсувала. Всі старання селян за один день зійшли нанівець. Тут вже чиновники з райадміністрації не приховують, що за 2 місяці уряд так і не виділив кошти на відшкодування втрат сільгоспвиробникам. Люди залишилися зі своєю бідою сам на сам. Врожай зіпсований, а влада й досі мовчить.

Коли на власні очі бачиш, що першим особам країни байдуже на наші проблеми стає страшно за майбутнє нашої країни. Скидається на те, що окрім обіцянок влада більше нічого не вміє робити. А про те, щоб зарадити людській біді – годі й говорити.

Олена Славута