У газеті «Волинь» очільник Волинської обласної ради уже переконував у тому, що дай селу природній газ, одразу на його місці розростеться мегаполіс. Як показує досвід, практика подібних трансформацій відсутня. Навіть з газифікованих сіл молодь як втікала, так і надалі продовжує мігрувати у міста. А все чому? Тому що роботи у селі нуль. Ферми стоять пусткою, оскільки немає жодної державної підтримки галузі, поля «гуляють», бо аграрії розуміють, що не фактом є прислів’я «що посієш – те й пожнеш», останнім часом пожинають самі лише збитки, і з усього стає зрозумілим, що роль газифікації у жалюгідному становищі селян далеко не провідна.

Уже дуже давно альтернативою газовому опаленню на Волині є торфобрикети. Цього добра у нашій області достатньо. Втім, Анатолій Грицюк, як доблесний Цербер Юлії Володимирівни не буде викреслювати з її газових інтересів цілу Волинь. Це не вигідно ані йому, ані шефині. Подейкують, що Анатолій Грицюк особисто зацікавлений у даному питанні. В першу чергу це стосується тендерів, фірм, які займаються прокладанням газу тощо. Важко собі уявити, наскільки великими можуть бути заробітки, якщо бізнес-інтереси пересікаються з інтересами політичними.

Отримання тендеру мало б виглядати таким чином: «Я, Василь, проведу газ за стільки-то, а я, Петро, нижче на 10 відсотків, а я, Микола, – на 20%». В результаті з вигодою для всіх мають взяти Миколу. Втім, проста логіка не спрацьовує на практиці. А виглядає це приблизно так: «Я Василь, хороший знайомий обласного керманича, зроблю газ так, щоб міг заробити і я, і він». У даному випадку і Петро, і Микола зі своїми вигідними знижками залишаються в «прольоті». Вони не входять у плани зробітку посадовців. Приблизно за цією другою схемою відбувається розподіл тендерів на Волині і зрештою в країні загалом. Тому природно, що кусати руку, яка годує ніхто не буде. Анатолій Грицюк це прекрасно розуміє, тому так активно взявся реалізовувати передвиборчі ініціативи Тимошенко.
І ще одна ремарочка, стосовно того, що Грицюк обіцяє адекватну ціну на газ. Він мотивує це тим, що розроблятимуть вітчизняні родовища і газ для населенні буде майже дармовий. Хочеться зауважити, що в Україні діють і газовидобувні, і нафтопереробні підприємства – 30% від власних потреб покриваються саме власним видобутком. Втім, коли ціна нафти на світових біржах росте, український ринок реагує миттєво. Це означає, що відсутні будь-які антимонопольні важелі і собівартість значно дешевшого вітчизняного газу жодним чином не впливає на ціноутворення. Тому варто вчасно познімати локшину з вух і пам’ятати, починаються дива ораторського мистецтва – значить скоро вибори. І не факт, що все обіцяне має під собою правдиві підстави.

Лариса Кузнєцова