Сучасні демократичні тенденції вимагають від громадянина не лише політичної активності, а й усвідомлення власної ролі і значення в житті суспільства, а також дії у відповідності до власних переконань і цінностей. Важливими умовами демократичного суспільства є освіта, виховання, толерантність. Необхідно, щоб громадяни знали свої права та обов'язки, дотримувались закону, мислили критично і незалежно.

У програмі Партії регіонів, зокрема у пункті п’ятому зазначається, що освіта і наука є не тільки традиційними сферами виховання людини і турботи про суспільство, але й сферою формування людського капіталу, який відіграє стратегічну роль у конкурентоспроможності економіки України. Партія регіонів – це та політична сила, яка готова взяти на себе відповідальність за створення у країні гнучкої, спрямованої на потреби людини, суспільства і економіки, відкритої для інновацій науково-освітньої системи.

Закон, згідно з яким передбачено виділення не менше 10% державного бюджету на освіту, як не працював, так і не працює. У 2009 році на всю освітню діяльність було виділено 6% ВВП (13 млрд. грн..), чого, зрозуміло, аж ніяк не може вистачити на всю галузь. Через це більшість вчителів опинилися у надзвичайно скрутному становищі. На жаль, у проекті бюджету на 2010 рік, передбачено скорочення частки витрат на освіту навіть нижче, ніж 5% від ВВП. Це відбувається за рахунок зменшення виплат педагогам, адже у 2010 році заплановано виділити на 1 млрд. гривень менше, ніж у поточному році. У документі мінімальна зарплата для вчителів встановлюється меншою від прожиткового мінімуму для працездатних, тобто навіть менше 669 гривень на місяць. Згідно зі статтею 57 Закону України «Про освіту» розмір середньої заробітної плати працівників освіти повинен бути не нижчим, ніж середня зарплата в галузі промисловості. Проте закон теж не працює. А про те, що зарплата педагогів університетів повинна бути хоча б удвічі більша, ніж у і тій же галузі промисловості, взагалі забули.

У школах прямо говорять, що без батьківської допомоги їм не вижити, тому радіють будь-якому спонсорству. Батьки змушені сплачувати близько 1000 грн на рік – сюди входить добровільно-примусовий внесок щомісяця і харчування, а ще підручники, які обходяться недешево, як правило з іноземної мови, збори коштів на ремонт, на ліки у медичний пункт та ін. До слова, не так давно Юлія Тимошенко заявила, що збирається узаконити збір коштів школах, це апріорі означає узаконити і хабарництво, і корупцію. Звісно, у сільських школах плата менша, проте там існують інші проблеми, які теж варті уваги і потребують негайного вирішення. Загальноосвітні школи в більшості містах перетворилися на заклади, де вчаться діти, батьки яких не змогли «прилаштувати» своїх дітей у престижні ліцеї чи гімназії, або школи «нового типу». Тому вчителі, які працюють у таких школах часто не стільки переймаються проблеми навчання і виховання, скільки проблемами власного виживання. Хіба країна, в якій вчитель знаходиться серед «малозабезпечених громадян» може бути країною процвітання та розвитку? Ці питання та проблеми безпосередньо дотичні до освітян сільських шкіл, листи яких надійшли в редакцію газети «Волинь регіон».

«Як вчитель впевнено скажу, що зараз вперше за весь період незалежності України школи не забезпечені підручниками і батькам доводиться їх за власні кошти купувати. А учні 9 класів вже місяць вчаться взагалі без підручників і ще не відомо, коли вони будуть. Це так уряд дбає про наше майбутнє – наших дітей», - пише пані Паличук Т.І., вчитель Ласківської загальної ЗОШ.

«…Низькі зарплати, низькі пенсії, молодь, маючи вищу освіту, не має роботи. Я наведу приклади тільки зі своїх рідних. Так, наприклад, мій зять, маючи вищу освіту, їде в Польщу, щоб заробити якусь копійку. Племінник, маючи вищу освіту, їде на заробітки в Москву. Дочка, маючи дві вищі освіти, не може знайти роботи. А так хочеться, щоби вчитель дійсно відчув себе, що він є вчитель. І щоб не підвищували йому зарплату на 20 відсотків і на протязі року», - зауважує Грек Н. вчитель Березовичівської ЗОШ.

Отже, все вказує на те, що потрібні реальна допомога, реальні інвестиції в галузь освіти. Це повинні бути кошти, яких би вистачило для матеріального забезпечення освітньої діяльності. Вчитель, незалежно від того, в якому закладі він працює повинен мати імідж не «бідняка», який ледве кінці з кінцями зводить, рахуючи копійки від зарплати до зарплати, а достойний добре забезпечений громадянин, адже такий зможе бути авторитетом і справжнім вихователем майбутньої української еліти.

Катерина Кітен