Нещодавні випадки у Луцьку, Харкові та інших містах тому зайве підтвердження. Минулого тижня прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко доручила терміново ліквідувати заборгованість по зарплаті працівникам Харківського комунального підприємства «Горэлектротранс».

Як повідомила в суботу прес-служба Кабінету міністрів, прем'єр доручила міністрові праці й соціальної політики, міністрові з питань житлово-комунального господарства, виконуючому обов'язки міністра фінансів, а також главі Харківської обласної держадміністрації й мерові Харкова вжити невідкладних заходів для погашення заборгованості по зарплаті перед працівниками КП «Горэлектротранс».

Здавалося б, шляхетне рішення й прояв турботи про «маленьких українців» повинне тільки вітатися. Вийшло майже в стилі Володимира Путіна: «Доповіли про проблему - вник - поїхав розбиратися - вирішив проблему». Тільки у випадку з харківськими транспортниками, привернути увагу до проблеми вдалося лише із третьої спроби. І то за допомогою безстрокового страйку.

Всі попередні спроби транспортників привернути до себе увагу прем'єр-міністр успішно ігнорувала. Безстроковому страйку передували пікетування Кабінету міністрів 7 жовтня (250 чоловік - дорога й харчування оплачені обласним об'єднанням профспілок) і попереджувальний страйк 28 вересня: вимоги робітників почуті не були. Тобто Юлія Володимирівна вже не зможе сказати, що не знала про проблему. Складно не помітити страйкуючих біля парадного входу.

Після харківського випадку, у Луцьку Тимошенко вже не була настільки голослівною, вона, щоб нічого не обіцяти, взагалі не вийшла до тролейбусників, які начебто були позаплановими і грошей не обіцяла. Тимошенко пішла ще далі: сказала, що гроші вже давно виділені.

А тепер поставимо резонне запитання. Чому в нашій країні потрібно ледве не зубами виривати свої чесно зароблені гроші? Хіба це не принизливо, що люди, що залежать від держави, повинні випрошувати СВОЇ ж гроші в уряду? Тим часом у самої Юлії Володимирівни вистачає грошей на організацію музичних турів по регіонах і виплати щедрих гонорарів непідкупним артистам. І це в той час, коли загальна сума заборгованості по виплаті зарплати в Україні в січні-серпні збільшилася на 36,3% (у серпні - на 3,9%), до 1,62 млрд грн. А за підрахунками профспілок, реальний борг підприємств перед своїми працівниками становить близько 3 млрд грн.

Працівникам луцького підприємства електротранспорту пощастить, якщо влада все-таки знайде гроші для погашення боргу перед ними по зарплаті. Тим, хто буде домагатися тієї ж мети шляхом страйків надалі, пощастить менше, оскільки обсяг коштів у Кабміну стрімко скорочується. Недобір доходів держбюджету в 2009 році може становити понад 50 млрд грн. Це означає, що уряд уже шукає бюджетні статті, фінансування яких можна проігнорувати на цю колосальну суму.

Поки що Тимошенко намагається закривати бюджетні «діри» за допомогою зовнішніх позик. Але ці гроші нам ніхто не дарує, за них прийде розплачуватися в майбутньому. Зараз навіть комп'ютери в школи закупаються під держгарантії. Це значить, що Україна знову скочується в боргову яму і вихід із кризи може відкластися на кілька років або десятиліть.

Економічна ситуація в нашій країні пригнічує. Поліпшення не варто чекати ні завтра, ні післязавтра. Але принаймні будемо знати, як не наступити на ті ж грабли в перспективі. Українцям варто згадати, за кого вони голосували на останніх виборах і зіставити наявні реалії зі своїми очікуваннями: проведення цього простого аналізу дозволить усімнам уникнути повторення помилок.