Однак 2004 рік відрізняється від 2010-го. Перш за все, тим, що тоді гроші на виплати були. А в 2009-му і в 2010-му їх немає. І максимум вистачить на один-два місяці виконання обіцянок. Тобто до закінчення другого туру.
"Економічна правда" віднайшла цілих дев'ять причин, через які бюджет-2010 є фантастичним передвиборним проектом. Зібрані разом, вони засвідчують те, чому місцева влада не отримає обіцяні очоленою БЮТом коаліцією мільярди.

Дев'ять причин, через які місцеві бюджети не отримають довгоочікуваних грошей:

Проблема 1.
Бюджет створений на основі закону, якого не існує.

23 червня Верховна Рада проголосувала за нову редакцію Бюджетного кодексу. Цей документ описував те, що сьогодні часто називається "бюджетною реформою".

На 2009 рік Закон "Про бюджет" описував розподіл грошей між державним і 669 місцевими бюджетами. Новий Бюджетний кодекс передбачав, що число місцевих бюджетів збільшується до 12 тисяч. Робиться це за рахунок того, що в законодавство вводиться новий термін - "бюджет місцевого самоврядування". Ця назва об'єднує бюджети сіл, селищ, міст та їхніх об'єднань.

Однак згодом В.Ющенко наклав на новий Бюджетний кодекс вето. Тобто цього документа юридично не існує. Звичайно, вето можуть подолати. За словами Юлії Тимошенко, зараз саме із цього приводу ведуться переговори між БЮТом і Партією регіонів.

Проблема 2.
Юлії Тимошенко вигідний бюджет-2010 лише на папері.

Немає жодних гарантій, що бюджет-2010 буде ухвалений. Хоча б тому, що парламент не може голосувати за документ, складений на основі неіснуючого кодексу.

Проблема 3.
Відбулося перепідпорядкування місцевої влади "центру".

У бюджеті-2010 пропонується з рівня району "спуститися" на рівень села. У районів уряд відібрав більшу частину грошей і віддав їх селам і містечкам.
Є всі передумови до того, що Мінфін дасть гроші тільки тим регіонам, які будуть голосувати за "правильного" кандидата. Іншими словами, бюджетної реформи немає. Є масове перепідпорядкування місцевих рад "центру".

Проблема 4.
Уряд платить і каже, що робити.

Перед складанням бюджету країни Мінфін рахує "прибуток" кожного бюджету. Якщо планові доходи перевищують планові видатки, різниця передається до Державного бюджету. Якщо навпаки, місцевий бюджет отримує від уряду дотацію вирівнювання.

Парадокс "реформи" полягає в тому, що з усіх 12 тисяч бюджетів донорами є тільки 37! Це означає, що всі інші є дотаційними і повинні отримувати ресурси "згори".

А втім, усього в Україні існує 31 тисяча місцевих бюджетів. Це вдвічі більше, ніж охоплені урядовою увагою 12 тисяч. Представники навіть цих 12 тисяч місцевих бюджетів зовсім щиро зізнавалися, що вони швидше втрачають гроші внаслідок "реформи".

Проблема 5.
Від перерозподілу податків виграють лише 37 бюджетів із 12 тисяч.

У результаті всіляких маніпуляцій доходи місцевих бюджетів зростають всього на 4,6 мільярда гривень, або на 7,5%, - до 65,5 мільярдів. Не дивно, що стільки галасу навколо такої мізерної суми? Тільки 37 бюджетів є "прибутковими", й тільки вони відчують збільшення від усіх цих маніпуляцій із податками.

Це і є суть того, що називається "бюджетною реформою". Залежність від уряду тільки посилилася. Чи не це було справжньою метою "реформи"?

Проблема 6.
Понад половину грошей 12 тисяч місцевих бюджетів отримують із Держбюджету.

Разом власні доходи місцевих бюджетів складуть 65,5 мільярдів гривень. Усе інше, що дозволяє наростити цю суму до 139,2 мільярдів, - це міжбюджетні трансферти. Іншими словами, гроші, які повинні прийти з бюджету уряду.

Проблема 7.
Давати чи не давати гроші - вирішуватиме Мінфін.

Для Мінфіну відкриваються колосальні можливості. Він буде в ручному режимі перерозподіляти 55% дотацій вирівнювання. Тобто у його веденні виявляться 28,9 мільярдів гривень. І якщо раніше домовлятися про гроші їхали в район, то тепер будуть їздити до Києва, в Мінфін. Черги з 12 тисяч ходоків окупують коридори міністерства.

Решта 45% дотації, безумовно, фіксовані. Але навіть ця "фіксація" не означає, що вони прийдуть вчасно.

Проблема 8.
Села не готові ділитися.

"Бюджетна реформа" припускає, що замість одного районного бюджету буде існувати один районний і десять окремих сільських. Цим десяти новим бюджетам повинна передаватися частина доходів району, а також дотації і субвенції з центрального бюджету.

Однак щоб зрозуміти, скільки потрібно давати, потрібна чітка статистика. А її немає. Такий підхід миттєво спричинив проблеми двох видів. Перша - села не готові ділитися один з одним. А ділитися доведеться.

Друга проблема - що робити з районом? Проблема дуже схожа, тому що на балансі районів зараз перебувають безліч об'єктів соціальної інфраструктури. Хоча б ті ж школи та поліклініки. При цьому у районів відібрали гроші і віддали їх селам.

Ось чому з'явився ручний перерозподіл 55% урядових дотацій вирівнювання. У Мінфіні припускають, що вони неправильно порахували розподіл грошей між 12 тисячами бюджетів. І вирішили коригувати ці диспропорції в оперативному режимі. Напевно, доведеться з Держбюджету покривати також "чорні дірки" у фінансуванні сільських шкіл та лікарень.

Проблема 9.
Грошей на все це немає.

Отже, перехід на 12 тисяч бюджетів - це навіть не передвиборний "хабар", а обіцянка хабара. Насправді, грошей в бюджеті не додалося. Згідно з заявою уряду, у січні-серпні 2009 року план із доходів було перевиконано на 2,9%. Проте в реальності є величезний недобір.

Усього за попередні вісім місяців зібрано лише 53,6% річних доходів. Держказначейство засвідчило, що з початку року уряд взяв у борг вже 75 мільярдів гривень. Це і є та реальна "нестача", яку уряд не міг закрити нічим іншим, крім боргу.

Ще більш сумна картина прогнозується на 2010 рік. Офіційно дефіцит Державного бюджету - різниця між доходами та витратами - складе 46,77 мільярдів гривень. Але при цьому уряд має намір залучити в борг 120 мільярдів гривень і ще 10 мільярдів отримати від приватизації. Це тільки те, що визнається.

Як свідчить увесь попередній досвід, підтримка місцевих бюджетів ніколи не була пріоритетною статтею витрат держави. Головне - це "соціалка", на яку і цього року грошей не вистачає. Це найголовніша причина того, що в 2010 році місцеві бюджети не отримають 139,2 мільярда, прописані в Законі "Про Державний бюджет на 2010 рік". Грошей просто не вистачить.

Що ж буде насправді?

У такому разі, чого ж очікувати місцевим бюджетам від 2010 року? Як мінімум, вимальовуються три варіанти розвитку подій.

Перший - уряд зробить усе, щоб бюджет-2010 не був ухвалений. Тоді він залишиться на папері і буде виконувати роль ще одного рекламного буклету Юлії Тимошенко.

Другий - усю країну змусять напружуватися, щоб новий бюджет точно діяв до закінчення виборів. Після цього всі визнають його нереальність і одразу переглянуть, "порізавши" величезну частину витрат, у тому числі й на дотації місцевим бюджетам.
Якщо Юлія Володимирівна програє перший тур виборів, перегляд буде вже в лютому 2010 року. Якщо вона виграє другий тур і стане Президентом, то перегляд відбудеться в березні, після її вступу на посаду. Пояснити перегляд буде нескладно. Місцеві ради зрозуміють, що їх обдурили, але вже буде пізно.

Третій варіант - найбільш негативний. Він відбудеться, якщо Юлії Тимошенко вдасться знайти спільну мову з головою Нацбанку Володимиром Стельмахом або ж поставити "свого" керівника НБУ. У такому разі, всі обіцянки, які дані в бюджеті-2010, будуть виконані.

Але станеться це за рахунок "друкарського верстату" Нацбанку. Він викине в економіку десятки мільярдів «паперових» гривень. Увесь негатив полягає в тому, що ці гроші відразу почне "пожирати" інфляція.

Люди по всій країні отримають гривню, купити за яку можна буде в два-три рази менше. Тому що "інфляційний податок" відповідно до теорії платять усі, а не тільки бюджетники.

По суті, це означатиме те ж саме - місцеві бюджети не отримають обіцяного. Шкода тільки, якщо "велика інфляція-2010" розпочнеться саме через них.

За матеріалами "Економічної правди"