Про причини, які перешкоджають нашим жінкам виконувати свою найголовнішу і найсвятішу функцію – народжувати дітей, говориться багато. Насамперед – це загальний рівень життя українців, який за незначним винятком є досить низьким. А звідси випливають, нанизуючись одна на одну, і моральні проблеми: боязнь народити хворих дітей і самим захворіти, невпевненість у завтрашньому дні, відсутність найменших підстав сподіватись, що можна буде поставити своїх нащадків на ноги, дати путівку в самостійне життя.

Про ставлення до жінки-матері нам доводиться чути хороші промови з високих трибун. На словах усі палко захищають сім’ї, особливо багатодітні, а отже, нібито вболівають за майбутнє нації. Однак конкретним кроком було б назвати лише збільшення суми одноразової допомоги жінкам при народженні дитини, коли вони мали змогу отримувати більше восьми тисяч гривень.

Усе це спонукає до невеселих роздумів: чи й справді наші високопосадовці так прагнуть піднести престиж та добробут українських сімей? Бо навіть той невеликий позитив, який став підставою для оптимізму та впевненості був розвіяний непрофесійними діями діючої влади.

На превеликий жаль, у незалежній Україні піклування про жінку-матір є вкрай незадовільним. Несумлінно виконується місцевими чиновниками Указ Президента України — №674/2007, відповідно до якого жінкам, котрі народили й виховали до восьмирічного віку п’ятьох і більше дітей, у тому числі всиновлених у встановленому законодавством порядку, присвоюється статус матері-героїні.

Одним із прикладів чиновницької байдужості до долі багатодітних матерів стало зволікання з поданням документів на присвоєння їм почесного звання «Мати-героїня». Мешканка села Залісся Шацького району Зінаїда Савчук від імені 22 багатодітних матерів цього населеного пункту запитала, чому документи, які вони здали в Пульмівську сільську раду, лежать у шухлядах столів посадовців по року і більше. Заступник начальника управління молоді і спорту ОДА Ігор Дмитришин у виправдання почав оповідати про складну процедуру щодо присвоєння цих звань та браком часу. Безперечно, де ж буде той час, коли чиновники профільного управління займаються підготовкою «експорту революцій» різних угруповань до сусідніх країн, тим самим завдаючи авторитету Волині та втручаються у внутрішні справи іноземної держави.

Цікаво, а чи дізнавався пан Дмитришин у багатодітних матерів як легко їм наводити лад у сім’ї та забезпечувати родину всім необхідним. Певно, що ні. Соромно нам, матерям, що у чиновниках на першому місці «революція», а материнські турботи - на другорядному.

Помаранчева революція показала свої «плоди», то може пора вже «активісту майдану» працювати на державні інтереси?

Іншим красномовним фактом є те, що на прийомі громадян у голови ОДА М.Романюка багатодітні матері Маневицького району скаржились, що в рамках проекту «Зігрій любов’ю дитину» народний депутат від Партії регіонів М.Янковський надав їм необхідні будівельні матеріали, щебінь, цемент, а місцеві чиновники за рік часу не спромоглися організувати належну роботу.

Тому-то доводиться констатувати, що соціально-економічні негаразди після 2004 року призвели до того, що ми називаємо демографічною кризою, плоди якої пожинаємо зараз.

Щороку на Волині понад 200 дітей стають сиротами мимоволі. Принаймні в останні роки ця цифра залишається стабільною: у 2005 році 181 батько і матір були позбавлені судами батьківських прав і 233 дитини забрано в інтернати; у 2006–му — відповідно 172 і 234; у 2007–му (за 9 місяців) — 151 і 193 дитини. У сумному спискові кандидатів на позбавлення батьківських прав офіційно значиться 999 неблагополучних сімей, у яких проживає 2180 дітей. Загалом на Волині у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу проживає 135 хлопчиків і дівчаток, а сиріт і позбавлених батьківського піклування дітей налічується 1773.

Коли в суспільстві злагода, то і в сім'ї теж. Коли є власний дім, робота - тоді хочеться й жити, і співати, і танцювати. Та сьогодні інші реалії, через безробіття, чи то через якісь життєві потрясіння діти не вчаться, розбігаються з села, шукаючи роботу по всьому світу. І матуся найчастіше залишається самотньою...

Скільки таких жінок навколо нас! І добре було б хоч якось позбавити їх страждань і самотності. Адже свої молоді роки вони поклали на виховання дітей, а чи отримують нині хоч якусь віддачу? Вам, чиновникам, треба бути благороднішими у ставленні до жінок, і до матерів зокрема. Адже там, де є жінка-мати - є сім'я, є діти, є майбутнє. Тож нехай їм завжди посміхається доля, нехай матері будуть завжди молоді серцями!

Ольга Руда