26 квітня – 23-я річниця аварії на Чорнобильській АЕС. Про наслідки трагедії і майбутнє атомної енергетики - в інтерв'ю з Героєм України, заступником глави Партії регіонів, членом Комітету Верховної Ради по питаннях ПЕК, ядерній політиці і ядерній безпеці Сергієм Тулубом.

Сергій Борисович, в чому, на Вашу думку, полягають уроки Чорнобиля?

29 березня США згадували уроки аварії на АЕС Три Майл Айленд, що сталася 30 років тому і до Чорнобиля що була найсерйознішим інцидентом на ядерних станціях. Так от: сьогодні на атомних електростанціях виробляється 16% світової електроенергії; при цьому 57% всієї «ядерної» електроенергії припадає на США, де експлуатується більше 100 енергоблоків і там йде мова про доведення цієї цифри до 2050 року до 300. У США після аварії на Три Майл Айленд почався швидкий розвиток так званих стійких технологій по збереженню енергії, які за ці три десятиліття дозволили заощадити 40% щорічного використання електроенергії країни.

Ми ж за цих 23 «післячорнобильських» років мало чому навчилися. Перш за все, в частині реалізації національної енергетичної стратегії, забезпечення енергобезпеки країни, використання свого «енергетичного базису» на користь соціально-економічного розвитку регіонів.

З одного боку, під тиском Заходу, що обіцяв пільгові кредити для добудови другого блоку Хмельницької АЕС і четвертого Рівненської АЕС, ми закрили ЧАЕС, що давала 21 млрд. кіловат електроенергії в рік. Я зовсім не переконую, щоб станцію бездумно експлуатували, бо вона стала після Хіросіми і Нагасакі уособленням немирного атома ХХ століття. У Чорнобилі жили мої близькі, на посаді міністра палива і енергетики мені доводилося вирішувати проблеми Чорнобильської зони і ЧАЕС, перш за все, прискореними темпами будувати будинки жителям території Зони, що підпадали під виселення.

А з іншої – проявили дивну скромність по відношенню до Заходу, який забув виконати свої обіцянки відносно допомоги з фінансуванням добудови і введення в експлуатацію нових енергопотужностей. Кажу про це не з чуток, а виходячи з практики вирішення завдань, з якими довелося зіштовхнутися, працюючи міністром ПЕК, а також керівником НАЕК «Енергоатом». Я займався як будівництвом і здачею в експлуатацію житла, так і добудовою енергоблоків ХАЕС і РАЕС. Пошук на ці цілі грошей забирав силу-силенну часу і зусиль, тому що після закриття ЧАЕС Захід вже не згадував про пільгові кредити. Отже уроки Чорнобиля – це не лише висока безпека ядерних об'єктів, але і висока державна відповідальність за національну енергетичну безпеку.

А сьогодні, на ваш погляд, які перспективи української ядерної енергетики?

Поки що доля «ядерної» електроенергії в українському енергетичному секторі вище світової – більше 22% по загальній встановленій потужності і майже 50% від об'єму енерговиробництва. До того ж, у нас шосте місце в світі по розвіданих запасах урану, якого для потреб вітчизняної атомної енергетики вистачить на 120 років. Цирконій (другу складову для виробництва тепловиділяючих елементів - Твелів) ми експортуємо. Але за ці роки так і не просунулися на шляху створення власного циклу виробництва палива для АЕС.

Ще більше непокоять втрати вітчизняного потенціалу у сфері науки і виробничих рішень. Адже ми пам'ятаємо, що науковий супровід і розрахунок активних зон першої в світі атомної станції робив Харківський фізико-технічний інститут. Але що сьогодні робиться в Україні для створення реактора на швидких нейтронах? Адже для нього ядерним паливом може бути і нинішнє відпрацьоване, за переробку якого ми сьогодні платимо Росії, що поставляє нам Твели. Експлуатуючи такого типу реактор, наших запасів урану вистачило б на 1000 років.

РФ, до речі, до 2030 року планує створити і запустити на ринок реактор на швидких нейтронах потужністю 1800 Мвт. Ми ж маємо лише Енергетичну стратегію України до 2030 року, що передбачає правильні речі: зниження енергозалежності в п'ять разів, збільшення в три рази виробництва енергії за рахунок власних джерел, підвищення ефективності використання енергоресурсів в 2,2 разу і так далі. Але вірити в її втілення можна лише, не знаючи про долю «стратегій» до 2005-го, 2010-го, і 2020 го. Знову-таки, цю стратегію необхідно невідкладно доопрацьовувати з врахуванням нинішніх внутрішніх і зовнішніх економічних реалій.

Адже що найприкріше - маючи сировинну, наукову, кадрову і виробничу бази, ми не маємо ні власного палива, ні потужностей по переробці відпрацьованого, ні сховищ для нього. І за все вимушені щорік платити величезні гроші валютою. У результаті, що стає поганою традицією, не думаючи про економію за рахунок впровадження новітніх технологій в області ядерної енергетики, влада продовжує економити на власному народі.

Невже у нас нічого не робиться?

Робиться. Але, на жаль, не системно, а від випадку до випадку. Наприклад, в Україні ще з 1995 року діє Закон «Про використання ядерної енергії і радіаційної безпеки», згідно з яким жителі прилеглих до ядерних об'єктів територій мають право на соціально-економічну компенсацію їхніх ризиків. Але з тих пір громадяни, що проживають в таких місцях, не отримали ні копійки. Причина проста - механізм виділення і розподіл засобів не був в законі прописаний. Сьогодні, завдяки нашому Комітету ВР з питань ПЕК, ядерної політики і ядерної безпеки, парламентом прийняті в першому читанні поправки і доповнення до законодавства, згідно з якими АЕС перераховуватимуть в спецфонд Держбюджету один відсоток від засобів, отриманих за реалізацію електроенергії.

На вирішення яких завдань спрямовуватимуть ці засоби, якщо говорити конкретно про людей, що проживають в зоні Рівненської АЕС?

По-перше, на створення умов соціального захисту населення, що проживає на територіях, де можливий вплив АЕС. По-друге, на поліпшення соціально-економічних умов, на підвищення якості медичного обслуговування. І, - що дуже важливе, - на створення і підтримку в робочому стані спеціальної інфраструктури, забезпечення населення засобами індивідуального захисту, навчання правилам поведінки в разі непередбачених ситуацій. Крім всього, в законопроекті передбачається, що жителі 30-кілометрової зони АЕС зможуть платити за електроенергію на 30% менше від тарифу, що діє. Сподіваюся, колеги-депутати підтримають такі поправки і в другому читанні.

А на підтримку уряду розраховуєте?

Що стосується проходження названого законопроекту в міністерствах і відомствах, то як кажуть, гріх скаржитися. Хоча ключова допомога виявляється тут, в основному, НАЕК «Енергоатом», не зважаючи на те, що атомникам і фінансувати доведеться заходи, пов'язані з соціально-економічною компенсацією ризиків населенню, що проживає в зонах дії ядерних об'єктів. Воістину державна позиція. Що стосується деяких інших рішень уряду, то є питання.

Останнє його «ноу-хау», – озвучене главою МНС Володимиром Шандрою, - пропозиція скоротити список забруднених внаслідок аварії на ЧАЕС населених пунктів. У нього потрапляє 332 населених пункту. А в Міністерстві праці і соціальної політики додатково заявляють, що в бюджеті на виплату пільг потерпілим від чорнобильської аварії закладено вдесятеро менше грошей, ніж потрібно. Із цього приводу Партія регіонів обнародувала свою принципову позицію і виразила уряду Юлії Тимошенко рішучий протест.

А яка ваша особиста позиція? Не як політика, а професіонала, що багато років віддав паливно-енергетичному комплексу країни.

Як людина, що знає проблему не з чуток, додам, що в Україні після Чорнобильської катастрофи до цих пір залишається близько 70-и населених пунктів, за рівнем опромінення що потрапляють в зону гарантованого добровільного відселення. У більш ніж 500 населених пунктах вміст радіоактивного цезію в продуктах харчування перевищує допустимі норми. Але якщо в 2007 році, за часів уряду Віктора Януковича, було виділено 25 млн. грн. на централізовану закупівлю медичного устаткування і препаратів для лікувальних закладів, що надають постійну медичну допомогу потерпілим від наслідків ядерної аварії, то сьогодні влада, судячи по ситуації, хоче до мінімуму «урізати» допомогу цим людям.

Тому головне, що хочу сказати напередодні річниці аварії на ЧАЕС – не можна так цинічно поступати по відношенню до чорнобильців. Не можна підривати віру в здатність держави відповідати за свої дії у жителів населених пунктів, що є сусідами з АЕС, що залишилися в строю. Адже з 2010 по 2020 роки нам потрібно буде продовжити ресурс майже біля всіх енергоблоків, що діють нині, за винятком останніх на ХАЕС і РАЕС. Нам також потрібно будувати нові енергоблоки. Досвід США, після аварії на Три Майл Айленд показав нам головний урок, чим закінчилося виробництво «ядерної» електроенергії до максимуму при мінімальній же безпеці, і його ми повинні винести із Чорнобильської катастрофи.

Прес-служба народного депутата України Сергія Тулуба