Як стверджують військовики, на сьогодні комплектування резерву для майбутніх контрактних збройних сил відбувається дуже складно. Насамперед не визначена фінансова сторона і складно заохотити людей до служби в збройних силах. Друге, у нас не створено відповідних навчальних центрів, які б готували ці кадри.

Із забезпеченням армії питання стоїть ще гостріше. Хоч урядовці хизуються сьогодні тим, що ми все ж таки щось продаємо закордон. Але не потрібно розділяти такого оптимізму, адже це те, що залишилося ще з діда-прадіда. Звичайно Україна на сьогодні випускає речі, які гідні світових стандартів, разом з тим, для оснащення високотехнологічною технікою та зброєю власних військ, влада коштів практично не виділяє. Виробництва чогось нового уряд на сьогодні абсолютно не фінансує.

Комітет з питань національної безпеки і оборони ВР пропонує фінансування міноборони 2009 р. на 17, 4 млрд. грн. А запит міноборони був на понад 32 млрд. Тобто це кошти для «підтримування штанів», а про розвиток говорити не доводиться.

Урядовці часто у своїх передвиборчих промовах тицяли у бік армії, натякаючи на занадто велику чисельність. Якщо об’єктивно, то українська армія відповідно до поставлених перед нею конституційних обов’язків, великою не є. На сьогодні вона нараховує близько 250 тисяч, а у 1992, лише сухопутні війська нараховували понад 726 тисяч. З тим технічним забезпеченням, яке є на сьогодні, це взагалі мізер. Нормальна чисельність збройних сил України мала б становити 0,5% від населення, а це вже не менше ніж 350 тисяч.

На сьогодні, офіцерський склад соціально незахищенний. А відповідні програми до цього часу залишаються поза увагою уряду. Хто буде мати бажання захищати країну, уряд якої кинув напризволяще самих захисників.

Колишні військові згадують, що раніше їхня пенсія була однією із найвищих. Згодом все змінилося. Зараз в Україні тієї армії яка була і потрібна для оборони країни немає Та ж Німеччина, Британія тримають армію, бо розуміють її значення для країни. Нам же нав’язують натівську парасолю, як панацею. Мовляв вони нас прикриють і свої гроші не потрібно буде тратити. Хоча дармовий сир буває лише у мишоловці і за все доведеться платити, але не політикам, а українцям. Це спроба збити людей з пантелику, показуючи тільки переваги воєнного блоку. Під соусом безпеки для країни влада подає свою неспроможність і небажання зробити дієздатними власні збройні сили.

Нещодавно, на зустрічі із ветеранами, у прес центрі Волинської обласної організації ПР ця тема теж піднімалася. Зокрема, голова обласної ветеранської організації Микола Капітоненко зазначив: «Ми бачимо де НАТО, там кров, там жертви і трупи. Подивіться просто на приклад Югославії, як її розклепали. В той час один керований снаряд потрапив у Китайське посольство, адже це навряд чи випадковість. Там хорошого мало. Хоча нам обіцяють, як увійдемо в НАТО, то так заживемо! Хоча потрібно пам’ятати, що це не економічне об’єднання і фінансово воно нам ніяк не допоможе. НАТО економічних питань не вирішує, воно вирішує питання військові.» А з огляду на те, як наша влада захищає інтереси своїх громадян за кордоном, можна припустити, що українці стануть для блоку гарматним м’ясом, адже навряд чи Британія чи Бельгія закидатимуть своїх солдат у найгарячіші точки. У блоці ми будемо залишатися на правах бідного брата і повірте, єдине, на що буде спроможна влада скидатися грошима на вінки у разі потреби, для своїх громадян, які не доведи Боже повертатимуться на батьківщину вантажем № 200».

Політики відштовхуються не від тієї точки що потрібно, обговорюючи питання НАТО. Мовляв, потрібно вступати, оскільки ми не маємо коштів аби дозволити собі повноцінні збройні сили. А можливо варто відштовхуватись від того, щоб зробити армію дієздатною і зиску від цього для держави буде значно більше ніж у випадку отримання ролі натівської попелюшки. Де взяти ці кошти, питання інше. Перш за все, потрібно стабілізувати ситуацію в країні і обрати професійних господарів, яким під силу вирішити проблемні для держави завдання.

Ольга Руда