Варто зауважити, що носієм-бацилою в організації перевиборів до неугодних органів місцевого самоврядування є БЮТ. Якщо пригадати недавні перевибори Київського міського голови та ради, то одним із кандидатів на посаду міського голови був глашатай Олег Тягнибок. Ледь не зірвавши голосові зв’язки в критиці БЮТ та її лідера тим самим посприяв у поразці «головного пастора» та повторному приходу Леоніда Черновецького. Такою поведінкою головного свободівця зацікавилися політичні експерти, і не даремно. За найпоширенішою версією у загальноукраїнських ЗМІ «Свобода» отримує стабільне фінансування від Ігоря Коломойського. Зважаючи на протистояння між Секретаріатом Президента України та діючим Урядом, можна припустити, що свободівці є «хлопчиками по виклику» та пішаками у великій політичній грі.

Цікавими є моменти політичної діяльності Тягнибока. В біографії лідера згадується, що в 2001 році був членом Соціал-націоналістичної партії України, яку очолив на той час Ярослав Андрушків. Однак у 2004 році став її головою. Тоді ж він змінив назву партії на ВО «Свобода». Цікавим фактом є те, що сам статут нової партії змінювався сім разів, кожного разу урізуючи права членів і збільшуючи права голови.

Окрім того, сам Тягнибок «прославився» закликами бити «жидів» та «москалів», за що його навіть виключили із колишньої фракції «Наша Україна», коли нею керував тоді ще народний депутат Віктор Ющенко. Сприйнявши платформу М.Міхновського, який проповідував у своєму «Катехізисі українця»: «Усі люди твої брати, але москалі, ляхи та жиди - це вороги нашого народу»; «Україна - для українців. Отже, вигонь звідусіль з України чужинців-гнобителів» трансформувалась у знавіснілу ненависть до людей інших національностей. Це позначається терміном «шовінізм».

Нині ж свободівці оповідають нам, що їх партію фінансують, мовляв, патріотично налаштовані представники дрібного та середнього бізнесу. Цю лапшу вже давно ми з’їли. Уявляю, як в умовах економічної кризи підприємці вишикувалися та стрункими лавами посунули вносити грошики у партійну касу Тягнибока. Варто зважити на те, яка сума грошей необхідна для того, аби прикрасити фізіономією цього «видатного» діяча усі бігборди міста Києва. Ряд експертів відзначають, що діяльність ВО «Свободи» пов’язана не з палкою любов’ю до України, а задля дестабілізації і без того напруженої соціально-політичної ситуації в країні.

Іншим чинником є територія діяльності. Акцентування уваги їх лідера на присутність ВО «Свобода» по всій території України викликає іронію та сміх. Згадується народний вислів: «Все вокруг колхозное, все вокруг мое». Задекларований даним об’єднанням список на позачергових виборах до Тернопільської обласної ради показав їх «широке географічне представництво»: №6 у списку – Олексій Кайда – депутат Львівської обласної ради, №15 – Анатолій Вітів – голова Волинської обласної організації ВО «Свобода», №21 – Едуард Леонов – голова Кримської організації партії. Виникає цілком слушне запитання: невже «Свободі» бракувало претенденьів з-поміж самих жителів області, що вони аж до Криму поперлися? А де ж ті 90% задекларованої підтримки серед жителів Тернопільщини, про які так пафосно заявляли свободівці? Невже серед тих 90% так і не знайшлося трьох чоловік, готових стати до лав «Свободи» на виборах до облради?

Аналізуючи програму самої «Свободи» як єдиної сили, що змінить ситуацію в області і передбачає вирішення нагальних проблем такі як, встановлення чесної влади, покладенню краю земельним та майновим аферам в області, відновлення роботу летовища, заснування знаку якості «Чистий продукт з Тернопілля» для промоції екологічно чистої продукції, обмеження реалізації алкоголю та тютюну, обов’язкова трансляція в громадських місцях української музики, проведення люстрації органів місцевої влади тощо. Детально розробленого механізму впровадження цих намір немає, що в підсумку приведе до популізму.

Досвід 2004 року показав, як з приходом бездарної помаранчевої влади було вивільнено понад 18 тисяч державних службовців, що являлися середньою ланкою у виконавчій владі. В підсумку ми отримали «дерибан земель», ріст цін на товари першої необхідності, лобіювання особистих інтересів, кризу в економіці та політиці.

Кадровий потенціал «Свободи», заявлений у виборчому списку до облради, справді слабкий для реалізації цих важливих програмних завдань. Із 50 обраних депутатів назбирається до десяти знаних в області управлінців — голова Лановецької райдержадміністрації, заступник міського голови Тернополя, екс-начальники обласного управління охорони здоров’я та держінспекції з контролю за цінами. Решта – викладачі, студенти, підприємці.

Це не викликає подиву у наявності фахівців справи, якщо навіть обласний виборчий штаб очолює людина з іншої області — голова Волинської облорганізації ВО «Свобода» Анатолій Вітів, то цим все сказано. Сам А.Вітів подався на Тернопілля за мандатом, якого не судилося отримати на рідній Волині. Ось дійсне нутро «патріотів», які не звикли працювати на благо області, а оповідають нам, хто є більшим патріотом.

Шкода стає наших сусідів за їх зроблений вибір, але як говориться, «бачили очі, що купують».

Їхні наголоси на своєму патріотичному корінні та попередній участі в національно-демократичних організаціях не є основним для виборців. Отримана перемога — це голоси тих галичан старшого віку, які постраждали від комуністичних переслідувань, яким імпонує ідейний символ — провідник ОУН Степан Бандера

Хочеться запитати в цих псевдо-патріотів, що ж таке патріотизм? Патріотами не народжуються. Патріотизм прищеплюється змалечку як невід’ємна риса людського характеру. Виховується це святе почуття різними шляхами і засобами. Кожна людина має свої бачення і цим визначається її розуміння патріотизму. Нерідко виникають спекуляції на цьому святому почутті. Образно про це сказав великий демократ І.Франко у вірші: «Сідоглавому», викриваючи показний патріотизм окремих людей: «твій патріотизм - празнична одежина, а мій - то труд важкий, гарячий, невдержимий». Проте, є щось єдине, визначальне в патріотизмі, що виступає його основним мірилом. Таким мірилом, зокрема для українця, є ставлення до української державності.

Не випадково М.Грушевський попереджав, що всякі прояви українського шовінізму, винятковості, нетолерантності несимпатичні й небажані, взагалі їх треба визнати національним злочинством і виступати проти них з усією рішучістю, що й підтверджував своїм кредо: «Україна не тільки для українців, а для всіх, хто живе на Україні, а живучи, любить її, а люблячи, хоче працювати для добра краю і його людності, служити їй, а не оббирати, не експлуатувати для себе».

Виходячи з цих міркувань, не варто сьогодні ламати списи в з’ясуванні хто більше любить Україну, а хто - її ворог.

Засудити минуле не можна, перекреслити його взагалі - не дано нікому. Тому потрібно брати уроки від минулого, а не сахатися його. Справжній патріот не буде відхрещуватися від минулого, а навпаки, подбає про те коріння, з якого ми всі виросли.

Василь Квітка