Якщо брати до уваги розрив у десятки разів між доходами багатих і бідних, то напрошується питання чи дійсно проголошений владою шлях відповідає дійсності.

За минулорічними даними ООН в Бразилії доходи заможних у 58 разів були вищими, ніж у бідних, в Аргентині ця різниця становить 34,5 рази. В нашій країні з досвіду можна бачити, що доходи окремих осіб у надцять разів вищі ніж у середньостатистичного мешканця держави. Хоча в даному випадку питання не в тому, щоб влаштовувати суд Лінча багатіям, а в тому, аби дати можливість і законні підстави законно заробляти гроші решті населення.

Якщо ми вже говоримо про Європу, то наприклад у Норвегії розрив між доходами «багатих» і «бідних» має розрив усього у 6 разів.

Ірина Акімова, депутат ПР та міністр економіки в опозиційному уряді, вважає, що в країні тільки 18 % населення можна віднести до середнього класу, у той час як у Європі цей показник коливається в межах 50-70%.

Причому криза ще більше погіршила становище тих, хто знаходиться між багатими та бідними. За даними соцопитування компанії TNS-Ukraine, в останньому кварталі 2008 року до вищого прошарку середнього класу відносили себе на 4% менше респондентів, ніж у перших трьох кварталах – було 14%, стало 10%.

А значить, Україні нема чого сподіватися на те, що найближчим часом стандарти життя її громадян стануть європейськими. Соціальна нерівність нікуди не дінеться без структурних реформ, боротьби з корупцією і без чіткого розділення влади і бізнесу. Всі ці завдання лежать поза площиною реальних інтересів вітчизняного істеблішменту.

За матеріалами сайту «Волинські новини»