Навпаки, політика уряду Юлії Тимошенко спричинила шалене зростання цін на пальне і через те — подорожчання продуктів харчування, інших товарів та комунальних послуг. Це призвело до різкого зниження рівня життя переважної більшості українців. Вартість життя за останній рік в Україні зросла майже вдвічі.

Кредити Міжнародного валютного фонду використовуються на поточні потреби уряду, а не для вирішення фундаментальних проблем, і перетворюються для української економіки на подобу сильнодіючого наркотика, — наголосив у статті для «Дзеркала тижня» Лідер Партії регіонів Віктор Янукович. «Кредитні транші йдуть, як вода в пісок, — на затикання дірок, а не на захист людей від наслідків кризи, підвищення зарплат і пенсій в умовах катастрофічного зростання цін. Не на проведення структурних реформ і розвиток реального сектора економіки, базових галузей промисловості», — справедливо нарікає уряду Янукович.

В Україну надійшли безпрецедентні суми коштів. Як відомо, МВФ у листопаді 2008 року схвалив для України дворічну програму на загальну суму $16,43 млрд. для боротьби з наслідками світової фінансової кризи і надав перший транш кредиту в $4,5 млрд. 12 травня до України надійшло $2,8 млрд. другого траншу кредиту МВФ. 31 липня Україна отримала третій транш в розмірі $3,3 млрд. Із врахуванням цього траншу загальна сума кредитних коштів, виділених нам, на той час уже складала $10,9 млрд. з $16,4 млрд. Четвертий транш кредиту становить $3,8 млрд.

Знаєте, скільки щороку коштуватиме лише обслуговування такого боргу? Рівно стільки, скільки складає Державний бюджет України! Тобто, всі гроші українських платників податків підуть на оплату зовнішнього боргу. Країну свідомо доводять до економічної катастрофи, а націю до зубожіння і вимирання від голоду. Ясно, що в такій борговій ситуації незалежна держава перестає існувати.

Лідер Партії регіонів неодноразово акцентував, що переговори з МВФ не були відкритими: «Інформації ні в парламенту, ні в опозиції відносно того, на яких умовах давалися кредити і на яких умовах доведеться їх повертати, немає. Ми знаємо лише одне — що сьогодні вся країна живе в борг, що кожен житель України сьогодні має дві тисячі доларів боргу. Лише за цей рік Україна збільшила зовнішній борг з 12 до до 40% ВВП. Сьогодні ми з’їдаємо вже бюджети 2010–2012 років».

Викликає подив і позиція Міжнародного валютного фонду, який раніше напередодні українських виборів жодних рішень щодо надання кредитів Україні не приймав принципово. Чому ж зараз позиція МВФ раптом змінилася? Партія регіонів уже заявляла, що, по-перше, МВФ вирішує таким чином проблеми своїх учасників, адже за рахунок цих грошей Україна розплачується з зарубіжними кредиторами, по-друге, МВФ виступає фінансовим спонсором політичної передвиборної кампанії нинішньої влади. Адже в сенсі економічному безцільне, безслідне виділення таких величезних кредитів (яке ніскільки не стимулює українську економіку) означає, що МВФ перекриває можливості співпраці з Україною на декілька майбутніх років.

Що буде з країною років через два–три, коли МВФ припинить кредитування? Адже не випадково далеко не всі країни погоджуються на щедру допомогу фонду. А ті, що погоджуються, — торгуються (на відміну від нас) по кожному пункту, та і роблять це не через те, що їхнім керівникам ліньки шукати виходи з кризи, а через дійсно відчайдушний стан справ в економіці.

До нас були країни, які сприймали кредити МВФ як дарунок долі. Одна з них — Аргентина. Там теж влада підсіла на кредитну голку. А МВФ потихеньку закручував краник, висуваючи все більш жорсткі вимоги. Коли, зважаючи на політичну недоцільність, чергові нелюдські рекомендації не були прийняті до виконання, МВФ просто не дав у черговий раз грошей. І все!

Що найтривожніше в цих аналогіях: уряд Аргентини, як і уряд України в ситуації з «Нафтогазом» або банками-банкротами, перейняв на себе зобов’язання по зовнішніх кредитах аргентинських компаній. Їхнє міністерство фінансів також перебрало на себе нікому не потрібні активи банків. І за все «підписалося» державними гарантіями.

Закінчилося це відомим чином: без грошей МВФ, не маючи можливості виконати гарантовані урядом зобов’язання по корпоративних боргах, влада розплатилася землею. Не з власної волі, а за судовими позовами від транснаціональних компаній.

Країна, звичайно, не померла, але колись найбагатші в світі аргентинські фермери в основній своїй масі жебрають, батрачать на своїх же землях. Економіка країни підірвана. Банківська система так і не оговталася від потрясінь. І до цих пір все всім винні...

До Аргентини сумний досвід необмеженого кредитування МВФ Мали Югославія, Сомалі, Руанда. До речі, Руанда довгий час вважалася вдалою моделлю розвитку сільського господарства. Проте в кінці 80-х країна пережила два кліматично несприятливі роки, що спричинило жорстокі неврожаї. Під урожай кави 1989 р. Руанда отримала у МВФ грандіозну позику, але в 1989 р. на світовому ринку стався обвал цін на каву. Нові позики МВФ надав Руанді лише за умови, що країна відмовиться від політики продовольчого самозабезпечення і відмови від державної підтримки фермерських господарств (оскільки це — «не ринкова політика»), а також за умови девальвації руандійського франка.

Все це викликало галопуючу інфляцію і крах реальних доходів населення. При цьому експерти з МВФ прекрасно знали, що кожного разу, коли в Руанді починається економічна криза, в країні спалахує громадянська війна. В 1990–1991 рр. почалась жахлива масова різанина між племенами. За півроку загинуло 1,5 млн. чоловік! Все накопичене національне багатство було знищене, всі грошові запаси Руанди перетекли в західні банки. Економіка країни була зруйнована...

МВФ дає гроші не на розвиток реальної економіки. У «рятувальників» нашого бюджету інші цілі. МВФ дійсно працює на те, аби під час кризи підтримати зовнішню стабільність проблемних країн. Хоч би тимчасово. Але лише для того, щоб оплачувались відсотки по боргах перед іноземними інвесторами. Аби філіям іноземних банків населення повертало кредити. Аби у нас були гроші на купівлю автомобілів та іншого імпорту — адже економіці країн-експортерів для виходу з кризи потрібний платоспроможний попит.

На згадані цілі МВФ під час кризи додатково отримує сотні мільярдів доларів від США, Японії, Китаю та Євросоюзу. Фонд ці гроші не «затискає» — він зацікавлений у максимально широкому розподілі коштів. Більш того, в роки загального економічного зростання і процвітання бюрократичний апарат МВФ потерпає від скорочення штатів і сидить без преміальних і бонусів. Річ у тому, що бюджет організації (а це близько 1 мільярда доларів на рік) формується виключно за рахунок відсотків з кредитів. Отже, тут є також особиста зацікавленість — чим більше роздали, тим більше потім отримають.

Уряд Тимошенко, отримуючи кредитні гроші МВФ, продовжує націоналізацію корпоративних боргів, а також закриває бюджетний дефіцит. Ця політика повністю збігається зі стратегічними цілями Міжнародного валютного фонду. Ось якби уряд раптом спрямував позичені гроші, наприклад, в металургійну галузь на заміну застарілих мартенів конвертерами або на підтримку національного товаровиробника — тоді дійсно довелось би кредитну лінію Україні закрити.

А поки що отримуватимемо. Може, навіть понад обіцяних 16 мільярдів. Ну, а потім віддаватимемо. Точно за аргентинським сценарієм. До речі, Аргентину МВФ позбавив фінансування вже після того, як головні донори фонду вийшли з кризи.

А уряд Тимошенко при цьому дозволяє собі заявляти, що Україна може позичати 200% від валового внутрішнього продукту, як нібито роблять в інших країнах. Партія регіонів вважає: люди, які стверджують подібне, небезпечні для держави, їх треба усувати від влади і в подальшому забороняти обіймати державні посади!