Головна » 2009 » December » 8 » Треба оголосити про завершення епохи ненависті в українській політиці” Звернення В.Ф.Януковича до українського народу
Треба оголосити про завершення епохи ненависті в українській політиці” Звернення В.Ф.Януковича до українського народу
18:45
Час наближає нас до 17 січня 2010 року – дати проведення президентських виборів в Україні. Ці вибори змінять життя людей. Бо минулі 5 років були дуже важкими. Відколи до влади в Україні прийшли Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко, Україна зазнала дуже серйозних і відчутних втрат. Найголовніша з них – це втрата довіри людей до влади. А як будувати державу без підтримки народу? Переконаний – це неможливо. Однак я звертаюся до вас, дорогі співвітчизники, не для того, щоб в черговий раз нагадати про катастрофічний стан справ в країні. Це бачить і розуміє кожен. Мене турбує інше: як після президентських виборів повернути країну на дорогу стабільного економічного розвитку і суспільної злагоди? Мої головні суперники у прагненні будь-що здобути президентське крісло вперто не бажають думати про те, як ми будемо далі жити. У 2004 році, під час теледебатів з Віктором Ющенком, я поставив йому саме це запитання: «Як ми далі жити будемо, Вікторе Андрійовичу?». Він, звичайно, не відповів. Він вже бачив себе переможцем. Не знаю, про що думав Віктор Андрійович у той момент, але, напевно, не про величезну загрозу, яку несуть народові України гіпертрофовані амбіції його ставлениці – Юлії Тимошенко. Ющенко і Тимошенко прожили ці п’ять років у сварках і чварах. Вони відштовхнули всіх, хто бачив український шлях по-іншому, хто був проти ручного керування економікою, проти насильницької українізації, проти антиросійської риторики, проти ігнорування Конституції. Сьогодні ми питаємо: чи винесли Ющенко і Тимошенко урок з їхньої сумної п’ятирічної історії? Судячи з заяв, які лунають з уст Юлії Тимошенко, – ні. Як і п’ять років тому, вона збирається далі воювати, а не будувати. Знищувати, а не домовлятися. Це означає, що вона буде продовжувати політику конфронтації, а не національного порозуміння. Тимошенко так і не зрозуміла, що така політика прирікає Україну на перманентну політичну та економічну кризу, а отже – на відсталість, на зубожіння. Якщо продовжуватиметься політика Тимошенко, Україна не матиме жодних шансів на прогрес. Тому я звертаюся до вас, дорогі співвітчизники: не дозвольте кандидатам у президенти, які сіють в суспільстві ненависть до своїх політичних опонентів, забувати про відповідальність, яку вони збираються взяти на себе. Запитайте у них, а як вони збираються об’єднувати суспільство в ім’я побудови міцної і процвітаючої держави, якщо не думають про політичне порозуміння? Запитайте, як ми всі разом будемо жити далі? З ненавистю у серці, з прагненням переконати суспільство, що всі, крім тебе, - вороги України? А що далі? Знову війни у вищих ешелонах влади, недієздатний парламент, подальше падіння рівня життя людей, падіння міжнародного авторитету країни? Я знаю твердо: для того, щоб врятувати державу, потрібно почати, в першу чергу, з оголошення закінчення епохи брехні та ненависті в українській політиці. Хто б не став президентом, він повинен з першого ж дня почати засипати рови розколу, викопані п’ять років тому. А ті, хто програють ці вибори, повинні допомагати новому президенту і всім людям, а не мстити за поразку. Вона робить ставку на брехню і ненависть. Я роблю ставку на правду і об’єднання народу. І це – найвища ставка. Бо це – ставка на стабільність і добробут усіх громадян. Це – ставка на будівництво сильної України.
Час наближає нас до 17 січня 2010 року – дати проведення президентських виборів в Україні. Ці вибори змінять життя людей. Бо минулі 5 років були дуже важкими. Відколи до влади в Україні прийшли Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко, Україна зазнала дуже серйозних і відчутних втрат. Найголовніша з них – це втрата довіри людей до влади. А як будувати державу без підтримки народу? Переконаний – це неможливо. Однак я звертаюся до вас, дорогі співвітчизники, не для того, щоб в черговий раз нагадати про катастрофічний стан справ в країні. Це бачить і розуміє кожен. Мене турбує інше: як після президентських виборів повернути країну на дорогу стабільного економічного розвитку і суспільної злагоди? Мої головні суперники у прагненні будь-що здобути президентське крісло вперто не бажають думати про те, як ми будемо далі жити. У 2004 році, під час теледебатів з Віктором Ющенком, я поставив йому саме це запитання: «Як ми далі жити будемо, Вікторе Андрійовичу?». Він, звичайно, не відповів. Він вже бачив себе переможцем. Не знаю, про що думав Віктор Андрійович у той момент, але, напевно, не про величезну загрозу, яку несуть народові України гіпертрофовані амбіції його ставлениці – Юлії Тимошенко. Ющенко і Тимошенко прожили ці п’ять років у сварках і чварах. Вони відштовхнули всіх, хто бачив український шлях по-іншому, хто був проти ручного керування економікою, проти насильницької українізації, проти антиросійської риторики, проти ігнорування Конституції. Сьогодні ми питаємо: чи винесли Ющенко і Тимошенко урок з їхньої сумної п’ятирічної історії? Судячи з заяв, які лунають з уст Юлії Тимошенко, – ні. Як і п’ять років тому, вона збирається далі воювати, а не будувати. Знищувати, а не домовлятися. Це означає, що вона буде продовжувати політику конфронтації, а не національного порозуміння. Тимошенко так і не зрозуміла, що така політика прирікає Україну на перманентну політичну та економічну кризу, а отже – на відсталість, на зубожіння. Якщо продовжуватиметься політика Тимошенко, Україна не матиме жодних шансів на прогрес. Тому я звертаюся до вас, дорогі співвітчизники: не дозвольте кандидатам у президенти, які сіють в суспільстві ненависть до своїх політичних опонентів, забувати про відповідальність, яку вони збираються взяти на себе. Запитайте у них, а як вони збираються об’єднувати суспільство в ім’я побудови міцної і процвітаючої держави, якщо не думають про політичне порозуміння? Запитайте, як ми всі разом будемо жити далі? З ненавистю у серці, з прагненням переконати суспільство, що всі, крім тебе, - вороги України? А що далі? Знову війни у вищих ешелонах влади, недієздатний парламент, подальше падіння рівня життя людей, падіння міжнародного авторитету країни? Я знаю твердо: для того, щоб врятувати державу, потрібно почати, в першу чергу, з оголошення закінчення епохи брехні та ненависті в українській політиці. Хто б не став президентом, він повинен з першого ж дня почати засипати рови розколу, викопані п’ять років тому. А ті, хто програють ці вибори, повинні допомагати новому президенту і всім людям, а не мстити за поразку. Вона робить ставку на брехню і ненависть. Я роблю ставку на правду і об’єднання народу. І це – найвища ставка. Бо це – ставка на стабільність і добробут усіх громадян. Це – ставка на будівництво сильної України.