Цю світоглядну проблему навіть не наважилися подолати лідери помаранчевих сил. Хоча спроби були. Пам'ятаєте, як тоді, у лютому 2005 року, пани Рибачук, Зінченко, Безсмертний, Дорошенко ніби доконаний факт називали вступ України до Євросоюзу, НАТО протягом того ж року. Але ні таланту, ні уміння не вистачило майданним горе-патріотам та їх польовим командирам зробити щось путнє для держави в глобальному вимірі. Забракло помаранчевим поводирям снаги і розуму хоч би якусь елементарну реформу здійснити і в самій Україні. Відтак, жодного разу Віктор Ющенко так і не звернувся із щорічним посланням до Верховної Ради, а надто завзятий на різні популістські гасла уряд екзальтованої Тимошенко так і працює собі без затвердженої і обговореної в парламенті програми. Та що там програми? Уряду і державний бюджет не потрібен.

     От якою ганьбою стала для України така собі помаранчева революція, спланована і викохана у далеких заокеанських кабінетах. Про її наслідки Віктор Ющенко та його колишня палка соратниця Юлія Тимошенко воліли б не згадувати. Але мусять це робити хоч крізь зуби, бо ще так мало часу минуло від тих подій і люди поки що пам'ятають, як їх тоді цинічно опустили, брутально з народу зробили населення якоїсь аморфної без ідеології та державницьких орієнтирів території.

     Так чим же все-таки запам'ятається минула українська п'ятирічка? Найперше, небаченими чварами у верхніх ешелонах влади, поступовою ізоляцією України від інших європейських країн, руйнацією владної вертикалі, жахливою безгосподарністю та марнотратством.

     На підтвердження сказаного хотілося б кілька прикладів навести і з місцевого життя. Депутатський корпус Старовижівської районної ради єднає хіба що виконання Державного гімну, коли всі народні обранці встають зі своїх місць. І на цьому увесь конструктив завершується. Районна рада - це своєрідний клуб інтересів. Одні обранці освоюють надра, безконтрольно добувають воду, інші безкарно завозять на терена Старовижівщини спирт сумнівної якості, треті переймаються чорною археологією, тривожа прах убієнних чи природно усопших. За таких обставин очікуваної активності в царині відстоювання інтересів місцевої районної територіальної громади чекати не доводиться. А як по-інакшому скажеш, коли за всю каденцію, окрім сварок і суперечок, депутати нічого іншого не продемонстрували. Дійшло до того, що члени найбільших фракцій в районній раді остаточно розсварилися між собою, а тому ніяк не приймуть якихось спільних рішень на користь громаді.

     Зрештою, сам стиль діяльності ради важко назвати конструктивним. Безкінечні суперечки, підозри, інтриги у постійних комісіях, з'ясовування стосунків на засіданнях президії - все це спричинює непідготовленість як документів, так і самих сесійних засідань. Відтак місяцями не уточнюється районний бюджет, а вчителі, медпрацівники, інші працівники бюджетної сфери безнадійно очікують виплат зарплат тощо.
     І все це подається, як небачений раніше прояв демократії. Хоча відсутність елементарного порозуміння між депутатами важко навіть з натяжкою вважати народовладдям. З цього приводу виникає логічне запитання: який вплив на ситуацію мають очільники ради, голови постійних комісій? Досить мізерний, бо старовижівські районні депутати воліють бачити і чути кожен себе на місці голови. Вони і не приховують своєї пихатості, зверхності. От і виходить , що й на місцевому рівні районний електорат у 2006 році дав маху, обираючи до ради популістів-невігласів, змовників, інтриганів.

     Тому помилка загальноукраїнського масштабу з вибором президента у 2004 році призвела до сумнівного вибору в органи місцевого самоврядування, принаймі в межах Старовижівського району. Уявляю, як усе мною написане, збурить чесних і незаплямованих старовижівських помаранчевих демократів. Хоча нині окремі із них потайки від соратників намагаються відмежуватися від колишніх поглядів і вчинків. Що ж, це дуже по-українськи вчасно переметнутись до стану ідейних опонентів.

     А завершу свої спостереження сподіванням, що через місяць українське суспільство в цілому і старовижівське зокрема буде обачнішим, обираючи вищу посадову особу в державі. Зобов'язують до цього п'ять років суцільної державної деградації, прозябання на узбіччі європейського розвитку. Кажуть, що українці надто розумні та розважливі, щоб двічі на одні й ті ж граблі наступати. Допоможи, Боже, хоч цього разу не помилитися!

 

 Олексій Гаврилюк.