Лучанин, наш однопартієць Андрій Ольха, зайняв друге місце у Всеукраїнських змаганнях з джиу-джитсу, доросла вікова група. Ми вирішили поцікавитись, чим є цей вид мистецтва і наскільки воно популярне в Україні. 

Джиу джитсу - це японське бойове мистецтво. Перекладається як «м’яке мистецтво» Зародилося воно у ХV столітті і є одним з найдревніших. Виникло, звичайно, не як спорт, бо це зброя. Джиу-джитсу рідко викладали для незаможних верств населення, переважно його вивчали самураї, які мали право носити зброю. На полі бою, якщо воїн втрачав меча, то він для самозахисту використовував бойове мистецтво. Філософія джиу-джитсу: «Піддатись, щоб перемогти». Тобто, не йти на пряме протистояння, а спрямувати силу супротивника проти нього ж, як бачите, джиу-джитсу має суто оборонну функцію.

     Які вікові групи є у вашій секції?

У нас є різні вікові категорії: молодші і старші. Для змагань є певні вікові обмеження, але для тих, хто хоче підтримувати себе у формі жодних кордонів немає. До нас у зал ходять зовсім малі діти і чоловіки, яким за п’ятдесят, при тому, у них така гнучкість, стільки енергії, що вік абсолютно ніяк не відображається на стані їхнього життя та здоров’я.

     Зі скількох років ти почав займатись?

Перший раз тато мене привів до залу у 6 років. Я ходив, потім не ходив, хворів, не завжди подобалось, але батьки наполягали. Знаєте,  як буває у дітей, то подобається, то не подобається. Інколи мені звичайно хотілося посидіти біля комп’ютера, а не йти на тренування або з друзями погуляти. але я радий, що все ж таки спорт взяв гору. Потім я влився в процес, почав їздити на змагання, привозити нагороди. Звичайно, зразу не виходило, але помаленьку, почало вдаватися. Першу медаль я завоював у 15 років. Це було друге місце. Якось так виходило, що до першого місця залишалось зовсім небагато.

     Для хлопців потрібно займатись бойовими мистецтвами чи можливо декому це протипоказано? Які критерії відбору?

Якщо людина має серйозні захворювання, то звичайно потрібно це враховувати. Тренер Юрій Васильович Юхименко з кожним, новеньким проводить попередню розмову, щоб вияснити, яким чином будувати тренування. Але наведу вам такий приклад: до нас прийшов хлопець, який хворів астмою.Його нікуди не хотіли брати, казали, що йому протипоказано, коли він почав займатися джиу-джитсу, в нього зникли приступи, тренер розробив для нього спеціальну методику викладання.

     Чи застосовував коли-небудь бойове мистецтво у повсякденному житті?

Траплялися випадки, але виключно з метою самозахисту, або захисту близьких людей.

     Скільки потрібно, щоб учасник міг поїхати на змагання?

Якщо це всеукраїнські змагання, то мінімум 500 гривень. У цих змаганнях мене фінансово підтримала Партія регіонів, на сьогоднішній день поїхати на змагання може не кожен, а мені фінансово допомогли, і цією перемогою я завдячую також волинським  регіоналам. У минулому році я виступав у Швеції, потрапив в десятку, мав їхати виступати в Грецію, але на це потрібні дуже великі гроші, тому, на жаль поїде лише двоє чоловік з Донецька. На сьогодні держава фактично не фінансує олімпійські види спорту, а на джиу-джитсу, яке не входить у цей список тим більше грошей ніхто давати не буде.  

     Є такий вислів: «Якщо на стіні висить рушниця, коли-небудь вона обов’язково вистрелить»? Чи можна стверджувати, що володіючи бойовим мистецтвом людина притягує до себе екстремальні ситуації?

Як казав відомий японський майстер: «Хороший меч, потрібно тримати в ножнах». Прикро, що іноді не всі воїни розуміють цю філософію, але життя хороший вчитель. Якщо учень доходить до відповідного рівня, тренер дає нам практику медитацій – це дуже сильна річ, яка використовується для підготовки справжнього воїна, за допомогою медитації людина може робити дива зі своїм тілом і свідомістю, але нам цю практику дають тоді, коли ми готові її сприймати.

     Які плани на майбутнє?

Джиу-джитсу – це для мене не просто гурток – це частина життя. Змагання різного рівня відбуваються досить часто. Свою найсвіжішу нагороду я здобув у місті Черкаси. У нас не буває спортивних канікул. Ми завжди готові до змагань. Якщо не їздимо на змагання – допомагаємо тренеру навчати менших дітей. У Луцьку ми займаємося у клубі «Білий мяч», що в районі автовокзалу. Постійно проводимо збори. У цьому році ми протягом місяця займалися на березі озера Добре, Камінь-Каширського району. Ми займаємось звичайно фізичною підготовкою, але постійно тренер проводить з нами бесіди. Адже потрібно не лише вміти махати кулаками, але знати, в яких випадках свою силу можна застосовувати. Інакше життя може покарати.

     Незважаючи на те, чим я буду заробляти собі на життя в подальшому, хочу створити власну секцію з джиу-джитсу.  Скоро поїду в Київ захищати коричневий пояс. Цей спорт в Україні стає дедалі популярнішим. Раніше мало хто знав, що це за мистецтво, сьогодні, люди, які запитують чим займаєшся уже розуміють про що мова.  

Розмовляла Світлана Задорожна