Тут можливі два варіанти. Або прийшла на село високопродуктивна техніка, або зменшилися обсяги робіт. Перший варіант відкинемо як нереальний, бо не помітно технічної армади на сільських просторах, і залишається другий. Однак у звітах не видно, щоб не засівалася половина полів, усе, як кажуть, в ажурі. Але у тваринництві спад помітний...

Порівняно з початком року поголів'я корів у всіх категоріях господарств скоротилося на 3%, свиней на 6%. Це те, що неможливо було приховати. А скільки ще "замасковано", аби уникнути начальницького гніву?

Подивімося на реальні цифри, які свідчать про продукцію. Побачимо, що молока вироблено менше на 6%, що вже ближче до правди. У той же час маємо і плюси, якими не хотілося б хизуватися, – на 13% зросло виробництво м'яса у живій вазі. Ось вам і корови, яких вирізали.

Завжди на селі однією з найтяжчих робіт була професія доярки. Скажемо лише одне – ніколи ще дружина або дочка голови колгоспу чи іншого начальника не доїла корів. Для цього були інші люди. І як не заохочували високими заробітками та нарисами про трудівниць у райгазетах, охочих прокидатися з першими півнями і ще вночі місити грязюку через усе село на ферму було мало.

Як на кару Господню дивився на ферму і голова колгоспу. Йому аби кудись її діти, то й горя не знав би. Чи не тому так стрімко падає поголів'я корів, як тільки господарства стали трохи самостійнішими?

Не будемо говорити про економіку, про те, що ця галузь у передових господарствах приносить відчутні прибутки. Це всім зрозуміло і так. Та перед нами у всій гостроті постає проблема зайнятості сільського населення. Де живу копійку можна заробити взимку? Адже на ферму потрібні не лише доярки, а й кормачі, механізатори для доставки, а перед тим і для заготівлі кормів, слюсарі та зооветспеціалісти – армія, яка забезпечує діяльність галузі.

Корови вибувають сотнями. Де ж знайти застосування людям своїх знань? Хіба що на власному городі...

Тим часом, на Волині знову вирувала негода, поліські поля підтоплені, врожаю люди не зберуть. Відтак, худобу годувати буде нічим. Держава обіцяє дати якісь подачки-компенсації, але селяни вже переконані, частину худоби потрібно буде пустити під ніж. Жінки, які продають на ринку молоко бідкаються, що незважаючи на луки із буйним різнотрав’ям, сіна заготовити практично не вдалося – дощі. Купувати – дорого, а страхування врожаю у нас не практикується, до того ж, у дієвості цієї схеми люди не впевнені, зрештою, які і у всьому, що на сьогодні відбувається в державі. Негода зачепила не лише нас, Європа теж постраждала, проте, незважаючи на руйнування, люди перебувають у вигіднішому становищі порівняно з нашими.
Ще одна тема, цукровий буряк, внаслідок невигідності закупівельної ціни на цю культуру, на Волині її вирощування зведено нанівець. Відтак, як зміниться ціна на цукор можна лише гадати.

На селі кожна середня сім'я має у своєму розпорядженні як мінімум десяток гектарів землі. Здають її в оренду чи господарюють самостійно, це вже їхня справа. Однак, статистика свідчить, що переважна більшість віддає її в оренду, отримує за це зерно, цукор, соняшник, послуги. Можна тримати вдома корів та свиней, працювати і мати з цього прибуток. Але лякають закупівельні ціни.

Одна справа, тримати корову, аби було молоко для "внутрішнього споживання", і зовсім інша – на продаж. З банками над трасою сидіти можна хіба що там, де ця сама траса пролягає. А куди подіне молоко решта? Щоправда, великі молококомбінати, облаштовують пункти приймання молока від населення, але це не настільки впливає на людей, щоб вони масово кинулись розводити корів.

Те ж саме і з цінами на м'ясо, на яйця та птицю. Закупівельна ціна вкрай низька, хоча на базарі все це коштує досить дорого.

Хочеться нам того чи ні, але доводиться визнавати існування досить-таки кваліфікованих спеціалістів, які купують у селян результати їхньої праці і перепродують. Колись таких людей називали спекулянтами, а сьогодні це – бізнесмени. Селяни час від часу пробують опиратися, але це виходить собі ж дорожче. Перекупник може якийсь день і перечекати, не брати у вас молока, а куди ви його подінете? Адже завтра корова знову буде доїтися, а кабан уже в оборі не вміщується і їсть за трьох, восени треба гусей вирізати...

- Куды бедному крестьянину податься? – так запитував відомий дідок у Чапаєва. І досі чути ті гіркі слова. А й справді, куди від своєї долі втечеш?

Так чи інакше, а все менше робочих рук знаходять собі застосування. Затратна економіка колгоспу вимагала якомога більше працюючих, нині ж, коли кожен рахує вкладену копійку, бо це вже його особистий капітал, на всьому доводиться економити. І це – позиція власника.

Однак, не можна скидати з рахунку і тих людей, які з тих чи інших причин не вписуються в загальну картину, залишаються за бортом сільської економіки. Тут уже йдеться про політику. Адже люди без занять стають соціально небезпечними, саме вони поповнюють ряди наркоманів та злодіїв. Економісти прораховують сьогоднішню вигоду, але окремі політики дивляться через роки у майбутнє і застерігають від дрібного зиску. Нам аби не втратити, не загубити щось більше – майбутнє покоління. Бо тоді нас наздожене розплата за нашу недалекоглядність, і рахунок нам буде пред'явлено великий.

Який сенс вмовляти когось не знищувати тваринництво? Кожен сам уміє рахувати. Та варто врахувати і можливі наслідки від можливого безробіття. Профілактика, кажуть знаючі люди, завжди дешевша, ніж лікування хвороб. Таке життя...