 В Україні з’явилась чергова програма реформування житлово-комунального господарства. Втім, досвід впровадження попередньої показує, що бюджетні кошти досить часто замість покращення сфери йдуть на її подальше руйнування.
Яскравий приклад – модернізація теплопостачання у Дніпродзержинську, коли замість старих котлів були куплені ще старіші. На початку липня президент України Ющенко підписав прийняту 11 червня Верховною Радою «Загальнодержавну програму з реформування та розвитку ЖКГ України на 2009-2014 роки». Її розробники спробували в новому документі викласти саме комплексний підхід до реформування галузі. Її мета підвищення якості послуг, які населення отримує від місцевих комунальних підприємств централізовано, а також підвищення енергоефективності галузі. Документ став свого роду компромісом між лідерами влади і опозиції: він розроблений на основі законопроектів розроблених ПР і Кабміном. До речі, саме «регіонали», наполягли, щоб у програму було закладене бюджетне фінансування реформи. Згідно із документом, у період 2010-2014рр. всього з бюджету планується виділити 23,3 млрд.грн. Із цих грошей 10,6 млрд.грн. виділено на капремонт і технічне переобладнання будинків. Однак, отримати їх зможуть лише ті, в яких організовані об’єднання співвласників, і частину витрат візьмуть на себе мешканці. Програмою також передбачено з метою отримання коштів, мотивувати до їх часткового пошуку також місцеві ради, аби не було надії лише на загальнодержавний бюджет. Втім, озвучуючи, як свого роду перемогу і прорив прийняття програми, міністр з питань ЖКГ Олексій Кучеренко відразу обмовився, що вона може стати черговою програмою на папері. Адже для того, щоб вона запрацювала, потрібно прийняти ще ряд питань. Якщо ВР у вересні не зробить цього, то реформа буде відкладена у довгий ящик. Втім, враховуючи передвиборче становище, вірогідність того, що у парламентаріїв дійдуть руки до вирішення питань про якість тепла і води, мізерно мала. Проголошений Кучеренком місяць реформування ЖКГ швидше за все стане місяцем передвиборчих перегонів. Ще один важливий фактор, без якого реформа не відбудеться – приватні інвестиції. Однак, без зміни діючого законодавства інвестор у галузь не прийде. Зокрема, необхідне встановлення економічно обґрунтованих тарифів. І тут виникає дилема. Що має бути спочатку: підвищення тарифів за неякісні послуги комунальних підприємств, чи підвищення якості послуг і вже потім продаж за ринковими цінами. І у першому, і у другому випаду ситуація безвихідна: в першому – населення відмовляється платити за неякісні послуги, в другому – грошей на підвищення якості у підприємств немає, вони і без того «в боргах, як в шовках». До того ж, доходи наших громадян далекі від європейських, а тому спочатку потрібно підганяти саме цей пункт, і вже тоді піднімати усі інші планки до євростандартів. Крім того, як показує досвід попередніх років, навіть якщо інвестори знайдуться, і всі ці інвестиції будуть влиті у галузь, це ще не гарантує успіху реформи. Так, у 2004-2008 рр. з держбюджету на потреби ЖКГ було виділено більше 20 млрд.грн. Однак, ситуація залишилась практично без змін: «вливання» грошей носило безсистемний характер, часто регіони отримували їх в кінці року і не встигали освоїти у повному об’ємі. Крім того, немало прикладів їх бездарного використання та масштабного розкрадання.
Відтак, потрібно розуміти, що б не казали окремі політики у переддень виборів – диво неможливе. Комунальну систему можна реформувати лише за 10-15 років наполегливої та професійної роботи. Оскільки, зношеність усіх систем – катастрофічна. Для цього потрібна чітка система проведення робіт та виділення коштів. Лише за умов контролю - можливе ефективне використання усіх виділених на галузь засобів.
Світлана Задорожна
|