Обласний центр Волині та його мешканці не відчувають твердої руки господаря, який би не втікав від проблем, а зміг би їх вирішувати. Попри голослівні обіцянки, які часто лунають з вуст мера, реальної турботи та підтримки зі сторони місцевої влади не відчувається. Пан Шиба вже набув навичок в надаванні тільки тих дозволів, які є скоріше вигідними, аніж доречними. А реагування на звернення громади з проблемними питаннями може тягнутися не днями, а роками. Так, уже чотири роки поспіль мешканці вулиці Наливайка переписуються з міською владою аби остання відремонтувала їм дорогу, по якій без резинових чобіт та без човна не обійтись. Аби привернути увагу влади, яка уже роками їх просто ігнорує, люди готові на кожен будинок прикріпити таблички з надписом «проспект Шиби», аби усі хто проїжджає чи проходить повз її знали кому «дякувати за зручності». Подібних вулиць в Луцьку багато, а тому, якщо мер не вживатиме ніяких заходів, свій задум люди все-таки реалізують. До речі, перейменування вулиць – це улюблена справа, якою останнім часом займається міська влада, замість того, аби латати дірки на дорогах по тих же вулицях. Кожного разу, як у стінах міськради збирається велика кількість місцевих представників ЗМІ, пан Шиба охоче вихваляється щодо проведення радикальних заходів по благоустрою міста та ініціювання екологічних акцій. Проте, благоустрій повинен передбачати не лише насадження квіточок та озеленення в центральній частині міста, але й очищення найвіддаленіших закутків міста, які, повністю відірвані від цивілізації. А перш ніж організовувати екологічні акції з прибирання та розчищення територій міста від сміття, потрібно встановити спершу смітники, щоб було куди його викидати. Адже, в самому міському парку культури і відпочинку імені Лесі Українки, який має бути окрасою обласного центру, а не сміттєзвалищем, пошук смітника нагадує збирання грибів у лісі. Міська влада не забезпечила достатньою кількістю смітників, а також громадських туалетів. Паркова територія знаходиться у вкрай занедбаному стані. Ці та ряд інших проблем, які є болючими для лучан, сам градоначальник не поспішає вирішувати! Замість того, аби турбуватись цими насущними проблемами, Богдан Павлович переймається питаннями релігійного характеру. Прикриваючись метою врегулювання конфлікту між релігійними конфесіями, він своїми діями ще більше роздмухує вогнище міжконфесійного протистояння. Шиба відкрито демонструє перевагу одній із конфесій, шляхом надання без будь-яких проблем земельних ділянок під будівництво храмів,- з одного боку, та недопущення (всілякими методами) виділення клаптика землі, за таким же призначенням, тільки для храмів іншого конфесійного спрямування – з іншого. Але ж мер міста – для всіх, а тому покликаний захищати інтереси усієї громади, а не «вибраних» - тих, які, як би не прикро звучало, виступають, як потенційний електорат. Аджде, вибори не за горами, тому передвиборчі перегони – ось та проблема №1, яка постає перед Шибою. Враховуючи наш менталітет, де населення традиційно релігійне, й довіряє віруючим керманичам (дійсно віруючим, а не «підсвічникам», які вміють на релігійні свята тримати свічки, щоб їх бачили не брати та сестри по вірі, а ЕЛЕКТОРАТ), «господар» Луцька, мабуть, не даремно розігріває релігійну карту, як електоральний форпост «національних сил» при економічному програші. Використовувати релігію в своїх інтересах та займатись «ліпленням» помісної церкви – це не справа політиків, не справа і голови міської ради. Богдан Павлович, який гордо носить звання градоначальника повинен ним і бути, а не виступати в ролі «градорозкольника». Лучанам потрібен справжній господар, який здатен навести лад в місті, а не ще більше розхитувати його зсередини, напускаючи масу гострих суспільно-політичних та релігійних проблем.
Обласний центр Волині та його мешканці не відчувають твердої руки господаря, який би не втікав від проблем, а зміг би їх вирішувати. Попри голослівні обіцянки, які часто лунають з вуст мера, реальної турботи та підтримки зі сторони місцевої влади не відчувається. Пан Шиба вже набув навичок в надаванні тільки тих дозволів, які є скоріше вигідними, аніж доречними. А реагування на звернення громади з проблемними питаннями може тягнутися не днями, а роками.