Громадянам безальтернативно пропонується варіант наведення порядку у державі за допомогою диктаторських методів. І це досі має підтримку у свідомості окремих прошарків населення. Але що таке «диктатура» - ніхто точно не знає. За винятком хіба що старшого покоління. І тут варто звернутися до історії.

     Так само, за допомогою передових демократичних лозунгів, обіцянок змін на краще, прийшов до влади у 30-х роках минулого століття Гітлер. І, що найголовніше, на шляху до повної влади він також звертався до свого народу з проханням благословити на отримання одноосібних та жорстких повноважень, так само загравав із різними верствами населення, сипав направо і наліво казками про щасливе майбутнє. Владу він отримав. А що було далі – ми знаємо.

     Те ж саме відбувається нині і в нашій державі. Схоже на те, що не за горами і перевірена історією практика доносів. Тверда рука і важкий чобіт поняття де в чому однорідні. Є така повчальна історія. Пес, який живе у вашому дворі кусає мешканців сусіднього двору. Ви тішитесь, бо ніхто не заходить на територію подвір’я, але де гарантія, що цей пес потім не вкусить вас. Про це завжди потрібно пам’ятати.

     Солодка казка, яку ми ще можемо наразі слухати або не слухати, в умовах утвердження диктатури обіцяє стати державною програмою, невиконання якої буде жорстоко каратися. Нам підсунуть «1001 казку від Шахерезади з косою», яку ми будемо зобов’язані вихваляти, захлинаючись сльозами безпомічності за державу-жебрачку.

     Наша прем’єр звинувачує всіх і вся у перешкоджаннях їй навести лад у державі. Звинувачує всіх: то президента, то Верховну Раду, то опозицію, то взагалі весь народ, який знахабнів до того, що просить підвищення мінімальних зарплат і пенсій в той час, як Юлії Володимирівні не вистачає на передвиборчу агітацію. А тут ще й «грипозний» мільярд прослизнув крізь пальці, і МВФ підкачав у найвідповідальніший момент, як тут не істерити.

      Біда в тім, що українці купуються на ці слізні заяви, маючи в крові надміру співчуття, при цьому ми забуваємо дивитись на роботу влади покладаючись не на оцінку особистості, а з огляду на об’єктивні результати діяльності. Тобто судити про владу варто за фактично виконаною роботою, а не обіцянками.

     Юлія Тимошенко показала справжнє обличчя при розгляді питання про підвищення соціальних стандартів. Вона публічно заявила про небажання проводити виплати за новими розрахунками, що є по суті – грубим порушенням закону.

     Якщо простежити за виступами прем’єра більш уважно, то можна помітити, що усі вони мають за основу «майбутній час», нічого не згадується у часі «минулому»: «я - зроблю, я - виконаю, я – поверну, я – підвищу…» Усі ці спекулятивні обіцянки не абияк підривають почуття довіри і віри українців у те, що можна щось змінити. Хоча, як казав мудрець: «Хто бажає біти обманутим - буде». (Можливо, це і є причиною наших столітніх поневірянь, як народу, через надмірне бажання бути обманутими, беззаперечно вірячи у солодкі обіцянки).

     На основі обіцянок немає жодного реалізованого проекту. Для того, щоб не бути голослівними, візьмемо для прикладу Горохівський район і на основі кількарічного керування зробимо висновки про справжнє обличчя БЮТу і як наслідок, чинного прем’єра. - заступник голови районної ради місяцями не з’являється на роботі, а голова (теж член БЮТ) його покриває. Чи потрібні нам такі керівники?

- Керівництво районної ради, воно ж за сумісництвом і партійне керівництво БЮТу на місцях, відкрито, не ховаючись проводить агітаційну роботу, всупереч чинному законодавству, згідно з яким, державному службовцю категорично заборонено проводити агітацію в робочий час.

- І районний, і обласний осередки БЮТ нахабно займаються обманом селян. Так було у селі Скригове 2008 року, коли мешканці провели до села газ, поставили обладнання, БЮТ тим часом відрапортував у газетах, що в оселях запалав блакитний вогник. Насправді ж, газ підключили аж навесні 2009 року, і цілу зиму люди за давнім звичаєм грілися вугіллям та дровами. - Кошти на будівництво підвідних газогонів, згідно із законом, має виділяти держава, а

вже до кожної оселі – коштом бажаючих отримати газ. Насправді все відбулось навпаки. Бютівське керівництво районної ради провело роботу серед сільських громад і переконало їх зібрати кошти на побудову підвідних газопроводів, коли, мовляв, держава виділить на це кошти, то суму селянам повернуть. В результаті, фірми-підрядники урвали великий куш, а селяни безнадійно чекають повернення своїх грошей. Це підтвердять жителі сіл Квасова, Колодеж, Жабча, Ватинця та інших. Кооперація місцевої та обласної влади очевидна. І голова райради, і голова облради у збитку від такої оборудки швидше за все не залишиись.

- Такий самий метод був використаний цими ж дійовими особами і по ремонту доріг. Заступник голови районної ради пан Л. Прихода, особисто об’їздив усі села, зустрічаючись із сільськими головами, і, обіцяючи посприяти позитивному вирішенню питання будівництва і ремонту доріг, взамін, просив підтримати політичну силу Юлії Володимирівни. БЮТівська влада на селі вже є, а доріг нема і понині.

- Горохівська міська рада була ошукана приспішниками Юлії Тимошенко, які засідають у райраді. Вони обіцяли фінансову підтримку місту, була зроблена проектно-кошторисна документація на ремонт очисних споруд у с. Бистровиця, втілення проекту вартує близько 300 000 гривень. Незважаючи на запевнення Анатолія Грицюка у підтримці та сприянні місту – грошей так і не дали.

- 15 березня 2009 року на місцевих виборах у с. Мирному, очільники БЮТу клялися, що зроблять ремонт дороги у селі, опалення у місцевому дитсадку. Запитайте у мир ненців, чи справдилися ці клятви.

- Де гроші на ремонт Бережанківської школи, яку місцеві вожді заносили у графу «зробимо».

 - 60 тисяч гривень, які обіцяли дати ще на зорі прем'єрства Юлії Тимошенко на будівництво додаткової свердловини питної води у смт. Мар'янівка, переходить у чергову обіцянку 2010.

- І наостанок постає запитання, чому взагалі нічого не робилося в районі з 2006 року. Відповідь до банальності проста: - щоб всі важкі проблеми Горохівщини можна було втиснути у розряд обіцянок на чергових виборах, щоб було чим обвішати вуха громади. Ось так ми жили, і живемо, перебуваючи у полоні густого туману, який дозовано запускають нам з бютівських штабів та урядових засідань. Та чи не здається вам, шановні волиняни, що ми вже вийшли з того віку, щоб вірити у політичні казки. Ми без сумніву подорослішали за ті періоди безкінечних виборів і потребуємо серйозної програми для виходу з того туману і прірви, у якій перебуває Україна. Чи стане тисяча друга казка від Шахерезади останньою для українців вирішувати нам. Хочеться вірити, що вибір буде правильним.