Беззаперечним лишається той факт, що могутність та велич будь-якої держави ґрунтується на дієвості трьох головних факторів: -потужної ЕКОНОМІКИ; -високої моральної та духовної культури суспільства (РЕЛІГІЯ); -військового потенціалу держави (АРМІЯ). Чи на твердому підґрунті «будується» наша молода країна? Чому своїми власними руками найвище керівництво держави свідомо руйнує ті підвалини, які скріплюють та згуртовують суспільство, які виступають опорою, гарантують його розвиток? Наскільки економіка в нас розвивається, свідчить найнижчий рейтинг нашої держави за рівнем ВВП серед країн СНД. Скажете, що знову виною всьому криза. Та ні – причина криється в грабіжницькому ставленні влади до фінансово-матеріальних ресурсів держави. Щодо української армії – вона перебуває на межі катастрофи. Президент В. Ющенко – як Головнокомандуючий Збройних Сил України спокійно спостерігає за тим, як прем’єр-міністр Ю.Тимошенко роззброює та розпускає армію з намірами створити професійну армію на основі контрактної служби. Однак, те фінансування оборонної галузі, яке виділяє Держбюджет на 2009 р. є неприпустимо мізерний, щоб досягнути такої професійності. Міністр оборони Ю. Єхануров зауважує, що для виконання у повному обсязі всіх програм Збройним силам України необхідно 32,4 млрд. грн. на рік, а для виконання функцій із захисту країни - 17,5 млрд. грн. На цей рік державним бюджетом Міністерству оборони передбачено 9,9 млрд. гривень, що складає 1,03% від ВВП. Це найнижчий показник за всі роки незалежності України. Невтішну картину вимальовує і директор Департаменту розробок і закупівлі озброєнь Міноборони В. Грек, який заявляє, що із необхідних в 2009 році для розробки і закупівлі озброєння 3 млрд. 155 млн. грн., бюджетом виділено лише 164 млн. грн. Із них на розробку - 39 млн. і на закупівлю - 125 млн. Дані факти свідчать про блокування всього процесу розробки і закупівлі озброєння. Адже, як зазначає пан Грек, тільки на продовження робіт за проектом корвета потрібно 180 млн. грн. За згадані 125 млн. грн. на закупівлю озброєнь армія може одержати тільки чотири танки «Оплот»!!! Відразу пригадуються слова, які свого часу говорив О. Бісмарк: «Народ, який не хоче кормити свою армію, змушений буде прокормлювати ЧУЖУ». Про яку обороноздатність держави можна взагалі говорити? Тих коштів, які «викроєні» із держбюджету вистачить хіба що на харчування та на енергоносії. Та й то, вже понад 70 ВЧ по всій Україні змушені обігрівати казарми «буржуйками» через відключення від газопостачання за неоплату. Навчання при проходженні служби проводиться без будь-якого підкріплення практичними навичками. Так, військовослужбовці авіаційної ВЧ опановують навики злету в небо хіба що тільки уві сні. Адже, коштів на пальне бракує, та й взагалі техніка 20-річної давності, якою користується сучасна армія, виходить з ладу. А на придбання нової, знову не вистачає грошей. Тому, нехай не нарікають державні мужі, що нині юнаки масово відкуповуються від армії. Адже, тільки побачити літака чи танка та прочитати в книжці, як він діє, можна і вдома, не витрачаючи на це рік часу і не протоптуючи «кирзаками» воєнний плац. Чи в таких умовах має зростати та мужніти майбутній «Захисник Вітчизни»? Незважаючи на злиденні реалії, все ж Тимошенко з високої трибуни всіх переконує, що Міністерство оборони фінансується вчасно, а обсяги фінансування військових є найбільшими за всі часи існування української армії. Метод брехні, яким свідомо користується у своїй роботі прем’єрка і тут наявний. Намагання Уряду наблизити «завдання органів військового управління Збройних Сил України до стандартів НАТО» не збігаються ні з можливостями, ні з бажанням самого українського народу. А щодо НАТОвських стандартів – то зарплатня у їхнього рядового військового набагато більша, ніж у нашого генерала. І система пільг для військових там дієва. У нас же солдат строкової служби навіть листа відправити не може безкоштовно до матері… З таким зубожінням в НАТО нас ніхто не буде зустрічати «з хлібом-сіллю». Хто зацікавлений піднімати на ноги бідноту, не вбачаючи в цьому для себе ніякої вигоди. І поки це зрозуміє вище керівництво нашої держави – від армії залишиться лише одна назва. І незалежно від того, чи ми будемо святкувати День Захисника Вітчизни 6 грудня, чи 23 лютого – День радянської армії – сама ж армія не зміцниться. Не зміцняться і позиції держави. А український народ, як завжди, потерпати буде найбільше. Адже, якщо у «керма» нашої країни буде і надалі перебувати нинішня недієва влада, то й захищати вже не буде кого і кому!
Беззаперечним лишається той факт, що могутність та велич будь-якої держави ґрунтується на дієвості трьох головних факторів: