 23 лютого – це дійсно поважна дата та масштабне свято, котре поєднує в собі подвиги народу в громадянській і Великій Вітчизняній війні, розбудову Збройних Сил, посилення обороноздатності армії і флоту в мирні дні.
Нас всіх опановує гордість за славну ратну історію армії і наша приналежність до професії захищати Батьківщину.
Серед тих, хто пройшов шляхами військової служби і афганської війни в ім’я своєї Вітчизни, виступає майор запасу Голигін Віталій Володимрович.
Дитинство його пройшло в м. Біла Церква, навчався і виховувався в сім’ї військовослужбовця, військового льотчика. Віталій Володимирович в 1975 році закінчив Васильківське військово-авіаційне технічне училище. Офіцерську службу розпочав у авіаполку м. Луцька. Проходив службу на різних посадах в Забайкальському, Туркестанському, Прикарпатському військових округах, містах і селищах Степ, Бердичів, Жовтневе, Луцьк, Чортків і завершив ратний шлях у м. Луцьк, на постійне місце проживання зупинився в м. Володимир-Волинському. За цей час доля два рази закинула його в далекий Афганістан для виконання інтернаціонального обов’язку в лавах 40 армії. Перший раз – 1983-1984рр. – військовим радником, другий - 1987-1988рр. – військовим спеціалістом по авіа обладнанню. В цей час разом із Віталієм інтернаціональний обов’язок виконувала і його дружина Світлана Семенівна. Є що пригадати подружжю Голигіних. Багато чого побачили і відчули на собі під час війни – підготовку до операцій, напади бойовиків, вбитих та поранених однополчан, завантаження і проводи «чорних тюльпанів», прибуття нового поповнення, радість і переживання, спеку і холод. Словом, на війні, як на війні.
Сьогодні, до подій тих років повертають тільки спогади і фото в сімейному альбомі, нагороди, а ще іноді сни про далекі Кабул і Джалалабад.
Коли запитуєш ветерана-афганця, чим відрізняється повсякденна служба від життя цивільного, відповідь звучить неоднозначна – перші враження – нібито попав у другий світ, де все інше, вимірюється іншими мірками – не те що не правильними, а просто другими. Таке відчуття опановує кожного, і в цей час втриматися «на плаву», а потім закріпитися в житті допомагає саме сім’я. Віталій і Світлана в родині виховали трьох синів, котрі пішли батьківським шляхом, обрали професію військового - стали офіцерами, двох дочок виростили – Ольгу і Марину, а ще онуку Яночку вчать і виховують. Діти ж, рідні, близькі відчувають гордість за батьківське армійське минуле.
Не відпочивають і сьогодні учасники афганської війни, продовжують працювати, допомагати дітям, активно займаються громадською діяльністю, стали прихильниками, а потім і активними членами Партії регіонів. Віталій Володимирович обраний головою первинної партійної організації, а на рівні Володимир-Волинської міської організації – заступник голови. В розмовах із ветеранами військової служби майор запасу Голигін В.В. згадує і тих, хто проходив військову службу, виконував ратний обов’язок, серед них активісти Партії регіонів – Дунь Ю.П., Наймушина О.М., Захарович П.А., Хоміцький М.В., Сучков В.Й., Мухін О.В., Давлітшин Г.Р., Зимко С.Г., Чернов О. І., Купрін І. В., Дейко Л. С., Барньов., Фомичів В.Ф., Місюра І.О., Мнацаканов О. С., і багато ін.
Новому поколінню Захисників Вітчизни є з кого брати приклад і гідно продовжувати традиції батьків, а ветерани заслужили честь, повагу всіх, гідність, медалі, ордени своїм життям, своєю добротою.
Хотілося б завершити словами вірша:
«Вам, ветерани, піснею звучать
Слова подяки, шани і любові.
Закладені найкращі почуття
У зверненні до Вас, у теплім слові»
Бажаємо всім миру, щастя і добра, доброго здоров’я на шляху до спільної мети – розбудови сильної і заможної України. Зі святом Вас, шановні Захисники Вітчизни.
Іван Данилишин, заступник голови Володимир-Волинської міської організації Партії регіонів, член контрольної комісії обласної організації партії полковників у відставці.
|