Олександр Костянтинович Башкаленко – голова Волинської обласної організації Партії регіонів. На цій посаді він майже півроку, проте вже зумів суттєво згуртувати та оновити колектив однодумців у ввіреній йому партійній організації.

Трішки про дитинство
…Народився я у 1961 році у колишньому Радянському Союзі. Моя родина звичайна, саме тому проблеми простих людей мені доволі близькі. Мій батько був шофером, а мати – ткаля. Виховували мене у доволі жорстких традиціях. Батько завжди казав: «Неважливо, ким ти станеш, головне, щоб ти був справжнім чоловіком!». Під справжнім чоловіком він розумів, в першу чергу, того, хто поважає людей. Ще наказував: «Завжди допомагай людям ставати кращими!». Це все життя мене стимулювало. Адже для того, щоб відповідати цьому принципу, я повинен сам постійно вдосконалюватися. Ось, завдяки чому гартувався і досі гартується мій характер.

Освіта – скарб, праця – ключ до неї…
Моя освіта – це постійне самовдосконалення. Я дотримуюся простого принципу, що життя – це річка зі швидким потоком, і для того, щоб навіть залишатися на місці, треба постійно гребти, не кажучи вже про рух уперед. Свого часу я закінчив Ризьке вище військово-політичне училище. Воно тоді було дуже престижним у Радянському Союзі. Освоїв фах інженера-електроніка літальних апаратів. На цьому моя освіта не завершилася. Більше 10-ти років прослужив в армії. Там, повірте, є чому повчитися. За цей час я здобув неоціненний досвід роботи з людьми.
Потім був розпад Радянського Союзу, а відтак, і моє звільнення із збройних сил СРСР. Підполковник, звільнений у запас… Для мене це тоді звучало, як вирок. Я вмів тільки захищати батьківщину, тому не знав, чим зайнятися, щоб поставити на ноги двох синів і забезпечити гідне майбутнє своїй родині. В країні панувала страшна невизначеність. Продовжувати службу я не міг, хоча мені тоді й запропонували високу посаду, проте, заради неї треба було їхати до Росії. Покинути стареньку матір?… Для мене це було неприпустимим. Вирішив зайнятися бізнесом. Було дуже важко адаптуватися до цивільного життя. Армія та «цивілка» здавалися різними світами. Але вміння постійно навчатися новому допомогло. Не зупинився і досі – політична та громадська діяльність вимагає додаткових професійних знань: от і довелося здобути ще й юридичну освіту.

Чому саме Партія регіонів?
Партію регіонів обрав тому, що вона береться вирішувати проблеми, які й мене давно та серйозно турбують. Перш за все це – соціальне та матеріальне благополуччя громадян. Держава зобов’язана враховувати інтереси простих людей, як в усіх розвинутих країнах. Адже саме завдяки цьому, вони і здобули процвітання. Пенсіонери, інваліди та діти повинні бути соціально захищеними. І я не сумніваюся, що разом із Партією регіонів ми найближчим часом досягнемо цього. Мій громадянський та партійний обов’язок: зробити все, щоб кожен українець відчував, що він потрібен своїй державі! Моє завдання як члена Партії та голови осередку в області – об’єднати близьких по духу людей, для яких патріотизм – це реальні результати справжньої роботи заради блага нації, а не вимахування прапорами і демонстрація вишиванок на свята. У моїх колег по партії є тверезі та нормальні програми, втілення яких українці чекають вже давно. А ще я з великою повагою ставлюся до лідера Партії Віктора Януковича. Я його не ідеалізую, проте, впевнено кажу, то є дійсно лідер, який спроможний очолити державу і вивести її з прірви.

Коли твориш добро, нехай ліва рука не знає, що робить права…
Мій вклад в партію – це об’єднання з однодумцями для боротьби за наші спільні інтереси. Якщо ми не об’єднаємося, ми нічого не зможемо зробити. І мені дуже приємно відзначити, що все більше молоді, яка розмірковує про те, в якій країні їй жити далі, поділяє ідеологію Партії регіонів. Щодо конкретної допомоги людям, то у мене є принцип: я нікому не розповідаю про зроблене добро, тим більше, навіть гніваюсь, коли про це говорять інші. Я щиро вважаю, що творити добро для того, щоб про це дізнався увесь світ – аморально. У Біблії сказано: «Добро треба робити таємно!».

Мій дім – моя фортеця!
Родина у мене, якщо можна так сказати, «стандартна»: дружина і двоє синів. А… Ще забув про справжнього господаря будинку – кота Ксенофонтія. За 12 років, що живе з нами, він жодного разу не «заплямував» своєї репутації самовпевненого, незалежного та аристократичного ледацюги. Ну, а якщо серйозно, то сім’я для мене – це все! Я обожнюю свою дружину і дякую їй за двох чудових синів. Тепло сімейного вогнища не порівняти ні з чим. А коли близькі люди ще й вірні соратники – це взагалі прекрасно! Своїх синів я виховую у батьківських традиціях. З роками додався і ще один принцип, власний: «Особистий приклад – найліпший метод виховання». Словом, я просто не маю права навчати тому, чого не можу, або чому не відповідаю сам!

Ірина Комлик,
керівник прес-служби обласної організації Партії регіонів