Газова криза знову змусила всіх в Україні заговорити про пошук альтернативних джерел енергії. Можливо, що цього разу вона таки змусить наших державних мужів не лише говорити на цю тему, а й всерйоз подумати, як же ці джерела використовувати!
На думку, депутата від Партії регіонів Ратнівської райради Тимофія Новіка, - ці ресурси треба просто взяти і використати. Адже вони «валяються» під ногами в буквальному розумінні цього слова, - але як завжди мають попит не у нас, а за кордоном.
«Так сталося і з продукцією тирсобрикетного заводу, який був пущений три роки тому на території лісокомплексу держлісгоспу в Ратному, - розповідає директор цього заводу Тимофій Новіков. Завод виконує відразу дві функції: переробляє на паливні брикети відходи лісопильного і фанерного виробництва, одночасно, тим самим, очищує територію від цих відходів. За 2008 рік ми виробили більше тисячі тон тирсобрикетів. На виробництво однієї тонни продукції потрібно шість кубічних метрів тирси. Отже, ми перелопатили її за рік шість тисяч кубометрів, для порівняння – це два залізничних ешелони. Вже «почистили» наш район, Ковельський, зараз «чистимо» Старовижівський, а тоді перейдемо в Камінь-Каширський і далі . Сировини лише тієї, що є , для нас вистачить як мінімум ще на 10 років.
Потужність заводу - двадцять тон брикету за добу. Працює він у дві зміни, а коли є термінове замовлення, то включають і третю. Працює тут 50 чоловік, а ще 10 зайняті заготівлею сировини.
Збут наша продукція має поки що, на жаль, лише за кордоном. Особливо великий попит вона має у Польщі, де її спалюють на теплових електростанціях. А українські заводи та фабрики та котельні і електростанції наших брикетів не беруть. Їм, мабуть краще розігнати людей і зупинити виробництво, бо немає грошей на газ, аніж шукати якусь альтернативу. Ми зараз маємо укладені контракти на 5 тисяч тон брикетів, - каже Тимофій Новиков. Тобто при нинішніх обсягах виробництва – це на 5 років роботи. Але практично вся продукція піде на експорт – у Польщу, Чехію та Словаччину. У себе в районі ми продаємо незначну кількість брикету за пільговою ціною територіальному центру для опалення Заболоттівського інтернату для престарілих.»
І більше цей торфобрикет нікому не потрібен, економити на опаленні ні в районі, ні в області видно ніхто не збирається. Та все ж, можливо, різке подорожчання імпортного газу врешті-решт змусить усіх – від керівництва держави до сільського пенсіонера – почати рахувати гроші, які ми витрачаємо на опалення і тоді вже за ратнівськими торфобрикетами стоятиме черга автомашин не з Польщі, а з усього району.
За матеріалами газети «Ратнівщина»