«Ніхто не забутий – ніщо не забуте» - це гасло є священним для волинських регіоналів. Саме цього дня вони вшановують пам’ять тих, хто 65 років тому поклав своє життя за визволення нашого древнього Луцька від німецько-фашистських загарбників. Річниця визволення обласного центру – це чергова нагода вклонитися героїзму та відвазі воїнів-визволителів, скласти шану світлій їх пам’яті і подякувати тим ветеранам, які відзначають сьогодні це свято з нами. А їх, на жаль, щороку стає все менше.
Низький уклін вам за Велику Перемогу, за трудові звершення у повоєнні роки, за мудрість і підтримку у розбудові незалежної демократичної України.
Міцного вам здоров’я, довгих літ життя, щастя, добробуту і мирного неба.
Нині визволителями обласного центру офіційно визнані бійці й офіцери військових частин, які його безпосередньо звільняли, партизани і учасники Луцького антифашистського підпілля.

Історична довідка: У ході визволення нашої області від фашистських загарбників, зокрема під час Рівненсько-Луцької наступальної операції, 1 лютого 1944 року воїни 7-ої гвардійської кавалерійської дивізії 13-ої армії 1-го Українського фронту одержали завдання наступати на Луцьк.
У ніч на 1 лютого першими в місто ввійшли розвідники 27-го гвардійського кавалерійського полку. Згодом на місто почали наступ інші підрозділи 1-го гвардійського Житомирського кавалерійського корпусу під командуванням генерал-лейтенанта В.К.Баранова. В цій операції відзначився командир шабельного взводу гвардії лейтенант В.В.Юдін. На ранок 2 лютого кінногвардійці повністю очистили Луцьк від німецько-фашистських окупантів і на вежі старовинної фортеці встановили прапор 7-ої гвардійської кавалерійської дивізії.
Проте найголовніше було утримати місто від контратак фашистів. Ворог намагався повернути Луцьк як важливий стратегічний пункт. З цією метою противник силами 175-ї , 143-ї угорських піхотних дивізій, а також кількох поліцейських полків і бойових груп СС з району Торчина 24 лютого перейшов у наступ на Луцьк. У результаті удару переважаючих сил ворога по обороні 121-ї стрілецької дивізії йому вдалося зайняти ряд населених пунктів біля Луцька, а також прорватися на східний берег Стиру північніше і південніше Луцька. Створилась загроза оточення міста. Тому командуючий 13-ою армією генерал М.П.Пухов направив кіннотників в район Луцька. 25-го лютого друга гвардійська кавалерійська дивізія разом з 121-ю стрілецькою дивізією почали шалені оборонні бої за утримання Луцька. У боях на підступах до міста воїни Червоної Армії виявили високу стійкість і героїзм.
Запекла битва розгорнулась на рубежах 181-ї стрілецької дивізії поблизу села Сирники. 28 лютого в районі цього села кулеметник Нижньоволзького полку 181-ї стрілецької дивізії А.І.Комок протягом шести годин відбивав масові ворожі контратаки. За цей час він знищив понад сто фашистів, відбивши чотири контратаки, але при цьому був смертельно поранений. Посмертно йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
2 березня в бою за дуже укріплений пункт ворога під селом Милуші Луцького району, важко поранений, заступник командира батальйону 340-го стрілецького полку 121-ї стрілецької дивізії гвардії капітан П.М.Тарасов накрив своїм тілом ворожий кулемет, ціною свого життя забезпечив успіх підрозділу. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 серпня 1944 р. П.М.Тарасову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Похований він на меморіалі Вічної слави у місті Луцьку.
9 березня 1944 року смертю хоробрих загинув комбат Нижньоволзького полку О.Ф.Конякін. З другої декади лютого його батальйон стримував наступаючого ворога. В день загибелі Конякін повів свій батальйон у бій, під час якого було вбито 350 фашистів. За вміле керування, особисту мужність та героїзм О.Ф.Конякіну присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
На увічнення пам’яті героїв вулиці нашого міста сьогодні носять їх імена.

Незрозумілою для лучан залишається позиція мера міста та його команди, які перейменовують в обласному центрі всі вулиці, які названі на честь героїв. Надіємось, що хоча б замок Любарта вони не чіпатимуть, бо назва "замок Шиби" не звучить.