Провідну роль у даній проблемі відіграє трудова міграція. Сьогоднішня Україна – міграційний донор, а не міграційний реципієнт. За різними експертними оцінками, масштаби міграційних поїздок українських громадян за кордон коливаються в межах від 4 до 7 млн. осіб.

Досить болісною для нашого суспільства стає проблема покинутих дітей. Після від'їзду одного з батьків на заробітки перед дитиною постає проблема емоційного дискомфорту, що призводить до таких наслідків як: погане навчання, затримки в психологічному і соціальному розвитку, вступ до злочинних угруповань.

У зв’язку з низькими квотами і високими податками у своїх країнах іноземні роботодавці надають перевагу нелегальному найму. А багато українців навіть не знають про легальний механізм виїзду і, як правило, шукають нелегальні шляхи, що є і ризикованими, і дорогими. Мігранти масово використовують студентські візи, нехтуючи обмеженням на кількість робочих годин, туристичні візи, тощо.

Ставлення бізнесменів і чиновників за кордоном до українських нелегалів є доволі критичним. Їх грабують, б'ють, кидають у в'язниці без жодного суду і слідства. За підрахунками організацій по захисту прав людини кількість українських жінок, яких тримають у сексуальному рабстві в Європі, становить близько 100 000. Лише 15% з них знали, що на них чекає, інші 85% щиро вірили, що працюватимуть офіціантками, танцюристками, гувернантками, покоївками тощо. Доведено, що майже третина «живого товару», призначеного для секс-індустрії Італії, прибуває з України «завдяки» міжнародним злочинним угрупуванням. Поширена думка, що основними сферами, де зайняті працівники-мігранти, є будівництво, сільське господарство (збирання врожаю), домашнє господарство (прибирання домівки, готування їжі, доглядання дітей та людей похилого віку), сфера торгівлі та сервісу (у т.ч. – готельний бізнес). Але це не зовсім так: з України виїжджають за кордон і вчені, і викладачі, і спеціалісти в області медицини та високих технологій, і програмісти. Тому проблема «витікання кращих інтелектуалів» для нашої країни є вкрай болючою і актуальною.

Вимоги заробітчан полягають у покращенні роботи українських консульств за кордоном, забезпечення українських мігрантів правом страхування, зокрема на випадок смерті, а також визнати в Україні закордонні дипломи про освіту.

Інша вимога українських заробітчан – реалізація права на освіту: адже сьогодні українські школи за кордоном створені виключно з ініціативи самих іммігрантів. Нині вони входять в організації, які не є українськими. Наприклад, у Португалії Українська міжнародна школа відкрита в рамках так званої слов’янської школи при російській організації «Мир», яка співпрацює виключно з російським посольством.

Наш законодавець проблему усвідомлює, радиться з громадськістю, враховує її інтереси. Втім, зрозуміло, що йдеться не тільки про початок великої державної роботи, яку мають цілеспрямовано та послідовно виконувати наші народні обранці та урядовці. Наступними етапами цієї відповідальної і вкрай важливої роботи, на мою, думку мають стати:

– приєднання України до проекту Конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів та членів їх сімей держав-учасниць СНД;

– розробка та прийняття законопроектів про основні засади державної міграційної політики; про прикордонну трудову міграцію; про регулювання міждержавної трудової міграції; про соціальний захист трудящих-мігрантів;

– удосконалення механізмів легального працевлаштування громадян України за кордоном на основі системи міждержавних угод та міжурядових договорів про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист, забезпечення реалізації їх прав;

– продовження практики укладення договорів і досягнення домовленостей щодо спрощення візового режиму, умов перетину кордонів та перебування українських громадян на території інших країн;

– поширення практики укладення угод про співпрацю прикордонних регіонів держав, що межують з Україною, з питань розвитку прикордонних міграцій і взаємного врегулювання трудової діяльності громадян, які працюють на прикордонних територіях за межами своїх держав;

– розробка та реалізація державної програми щодо забезпечення комплексного підходу до регулювання різних форм трудової міграції, оптимізації міграційних потоків для забезпечення стійкого соціально-економічного та демографічного розвитку країни;

– приведення нормативно-правових норм України у відповідність з положеннями ООН, МОП і СОТ стосовно трудових мігрантів.

Важливим напрямком вдосконалення міграційної політики України є створення і підтримка інформаційного забезпечення управління міграційними потоками шляхом створення Єдиної інформаційної системи обліку та аналізу міграційних потоків в рамках інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією.

Надзвичайно актуальним, на мою думку, є розробка і прийняття законопроекту про правовий статус трудових мігрантів, який би дав чітке визначення українського трудового мігранта, як такого, що належить до окремої категорії осіб.

Законопроектом також варто передбачити обов’язок Міністерства закордонних справ і Центральної виборчої комісії організувати голосування у такий спосіб, щоб кожен громадянин України, який перебуває за кордоном у день голосування міг реалізувати своє виборче право.

В майбутньому законопроекті потрібно врахувати пропозицію громадських організацій українців за кордоном щодо визнання в Україні документів про освіту інших держав. На підставі документів про освіту іноземних держав діти українських трудових мігрантів матимуть право на вступ до середніх та вищих навчальних закладів України за умови складання іспиту з української мови. Кабінет міністрів України має розробити спеціальні навчальні програми для українських недільних шкіл за кордоном, порядок вивчення українознавчих предметів та отримання відповідних атестатів.

Переконаний, що реалізація запропонованих законодавчих ініціатив, сприятиме реалізації прав людини та громадянина не тільки в Україні, а й за її межами, підвищить міжнародний авторитет України та стане важливим кроком на шляху її реальній інтеграції в міждержавні об’єднання.

Григорій Смітюх, народний депутат України