Але ... Через сто днів діяльності опозиційного Кабміну Тимошенко стало очевидно, що Юлії Володимирівні, м'яко кажучи, не те, що не вдалося швидко і ефективно перебудуватися на опозиційну роботу, але і наділити соратників хоч якимись перспективами зростання. Політичного, звичайно ж.

Результати ста днів «не при владі» двоякі: пасивність (і навіть розгубленість) «тимошенківців», перетворення їх із суб'єкта на об'єкт великої політики призвели до різкого зниження електоральних показників і самої Юлії Володимирівни Тимошенко, і її політсили. Уже в березні-квітні, згідно з даними Київського міжнародного інституту соціології, рейтинг БЮТ упав до 13.4%. Травневе опитування R & B Group (навіть з урахуванням можливої заангажованості цієї компанії) показує ще більш тривожні для Тимошенко тенденції: підтримку БЮТу готові висловити 10.4% виборців, і це - третє місце після Партії регіонів (43.4%) і партії «Сильна Україна» Сергія Тігіпка ( 12.4%).

Що стало причиною такого неоднозначного опозиційного старту Юлії Тимошенко? Чи є передумови для її повернення до числа тих, хто визначає чи буде визначати вектор розвитку України? Яке майбутнє чекає БЮТ напередодні старту виборчої кампанії по місцевих виборах?

Найважливішою проблемою, з якою зіткнулася Юлія Тимошенко, втративши крісло прем'єр-міністра, стала необхідність самопозиціонування на тлі «решти політикуму». З одного боку, про співпрацю з новою владою не йшлося, з іншого - опозиційна ніша була переповнена цілою купою партій і окремих політиків, одна частина яких щиро не сприймала Януковича і його команду, інша - в силу певних факторів просто не потрапила в кадрову обойму нової влади.

Закономірно тому, що святе місце порожнім не буває, Тимошенко вирішила не відкладати інституційне оформлення цієї самої «єдиної демократичної команди» в довгий ящик. Вже 9 березня на віче, скликаному з нагоди річниці народження Тараса Шевченка, представники восьми парламентських партій, які і до того вважалися сателітами Юлії Тимошенко, створюють Об'єднану демократичну опозицію, лідером якої одноголосно проголошується лідер БЮТ.

У підсумку БЮТ зайняв усі опозиційні висоти, і охочим заявити про своє неприйняття чинної влади не залишалося іншого вибору, крім як перейти під білу парасольку, розмальовану сердечками ... Тим більше, що до цього ж періоду відносяться спроби «тимошенківців» сформувати своєрідну «опозицію тушок» - бютівці «обробляли» своїх «нестійких» колег з НУНС з тим, щоб вони займалися опозиційною діяльністю під їхнім крилом.

Тим не менше, причин, які спонукали Тимошенко переглянути ставлення до власного місця в опозиційній команді чимало.

Через кілька тижнів після повної монополізації лідером БЮТ, виявилося, що в Україні існує альтернативна Тимошенко опозиція, і її представники аж ніяк не поспішають поповнити ряди зброєносців лідера БЮТ. Активну позапарламентську діяльність розгорнула «Свобода» Олега Тягнибока, у стінах парламенту автономно від «тимошенківців» критикувала владу група «За Україну!» В'ячеслава Кириленка, про намір сформувати ще один центр тяжіння заявляв Віктор Ющенко. Незважаючи на уїдливі коментарі бютівців, мовляв, у нас опозиційний уряд справжній, а якщо хто вирішить створити ще один - то він буде «тіньовим і незаконним». Одним словом, надії на те, що Юлія Володимирівна стане своєрідною «природною монополією» на опозицію, не виправдалися ...

Втім, навіть формальна відмова Тимошенко від лідерства на опозиційному фронті не згладила її відносини з соратниками-конкурентами. Анатолій Гриценко, Віктор Ющенко та Арсеній Яценюк демонстративно дистанціювалися від Комітету порятунку України, а останній навіть час від часу удостоюється від влади похвал за конструктивну, по-справжньому європейську опозиційність. Олег Тягнибок і його «Свобода» хоч і беруть участь в акціях Комітету, але використовують кожен зручний випадок для того, щоб «штовхнути» Тимошенко. Головні докори націоналістів на адресу Юлії Володимирівни: вона не провела люстрацію у своїх лавах і взагалі, є, по суті, «економічною» опозицією, яка прагне лише отримати доступ до фінансового корита. Ось, мовляв, її на допити викликають за фактом розтрати держкоштів, а нас, «свободівців», за «благородними», політичними статтями.

Одним словом, спочатку прагнучи зафіксувати своє лідерство на опозиційному полі, сьогодні Тимошенко діє в ситуації надзвичайної фрагментації в таборі противників влади, і максимум, на що нині претендує - це на статус «першого серед рівних», що, звичайно, не може її влаштовувати.