Особистість Тамари Ковальчук, безперечно, не остання на впливовому олімпі володимир-волинських жінок. 33 роки свого життя вона присвятила державній службі, обіймаючи посади від інструктора райвиконкому до заступника голови райдержадміністрації. Вона єдина серед держслужбовців Володимирщини, хто має такий великий стаж державної служби, а все тому, що завжди бачила мету і завжди її доcягала.

    - Я ніколи, чесно кажучи, політику й не кидала. Нею я займаюся уже 38 років, оскільки постійно маю справу з виборами. Щодо Партії регіонів, то в ній я з початку створення, а це вже більше 10-ти років. Чому мені припала до душі ця партія? Просто я повірила у Віктора Януковича. Людину, яка пройшла нелегкий шлях у політиці, добру, чесну і відверту. Він справжній керівник, що вміє працювати і згуртовувати людей. 

    До душі припала й назва партії – Партія регіонів, головною метою якої є об’єднання регіонів країни. Партія має великий досвід політичної роботи в умовах влади та опозиції. За 10 років свого існування Партія регіонів стала найпотужнішою політичною силою в Україні. Наша Партія об'єднує громадян, які проживають в усіх регіонах України і свідомі особистої відповідальності за сьогодення та майбутнє своєї родини і громади, селища і міста, району і області – усієї країни. Головним завданням Партії регіонів у соціально-економічній сфері є розбудова сучасної економічно розвинутої соціально орієнтованої держави, яка забезпечує постійне зростання добробуту своїх громадян. У країні мають органічно поєднуватися політика прискореного економічного зростання з ефективною соціальною політикою. Тому саме з приходом до влади Віктора Януковича розпочалася ера не тільки політичних, але й економічних реформ. Сьогодні заради політичних амбіцій та виборів стримувати реформи не потрібно. Для того, щоб вибратися з глибокої економічної ями, в яку, до речі, ми могли й не потрапити, потрібно розвивати економіку. 

    Щодо мого депутатства, то голова обласної організації Партії регіонів Олександр Башкаленко, порядна та хороша людина, запропонував мені зі словами, що «настав той час, щоб ви стали знаним політиком не тільки у Володимир-Волинському районі, але й в області», піти в депутати. Я думаю, що буду потрібною в обласній раді навіть по тій простій причині, що для роботи я обрала комісію з питань соціального захисту населення, трудових ресурсів та питань, пов’язаних із ліквідацією наслідків Чорнобильської аварії. Зараз у приміщенні Володимир-Волинської РДА готується приймальня, де я раз в тиждень буду приймати людей з різних питань. 

    – У чому все-таки секрет Вашого успіху на виборах? Не було гідних суперників чи вони нічого не зробили для своєї перемоги за останні 4 роки? 

    - Секрет у послідовній кропіткій роботі. Коли я прийняла керівництво партією в районі, в ній було нуль членів, тому що після виборів 2004 року та тих процесів, які відбувалися після них, партія була практично знищена. Наприклад, довго переслідували Марію Музику, колишню голову Селецької сільської ради. В цій сільській раді у 2004 році вибори виграв Віктор Янукович, а Марії Йосипівні закинули фальсифікацію виборів, якої не було. 

    Виборча крива партії не йшла вниз, а тільки вгору. Вибори до місцевих рад у 2006 році та у 2010 навіть порівняти не можна. Тоді ми не увійшли до місцевих органів влади, а нині у райраді є 9 представників від Партії регіонів. Якщо говорити чесно, то ми зробили прорив, і сьогодні райдержадміністрацією та райрадою керують люди від Партії регіонів Скуба Валентин і Степан Слащук. Ми один з районів області, яким керують люди саме від нашої партії. 

    - Як Вам працюється у команді Партії регіонів у Волиньраді? 

    - В обласній раді Партія регіонів має фракцію з 23 депутатів, яку очолює Олександр Башкаленко, голова Волинської обласної організації Партії регіонів, перший заступник голови Волинської ОДА. Зараз головним напрямками діяльності фракції в обласній раді є виконання тих завдань та планів, які поставив перед собою уряд, облдержадміністрація, райради та райдержадміністрації. 

    На вибори ми йшли з гаслом «Україна для людей» і мали на місцевих виборах програму, в якій чітко по кожній сільській раді визначено те, що ми повинні зробити за ці 5 років. Я буду дуже рада, якщо із запланованого ми зробимо хоча б 65%, а це будівництво доріг, освітлення вулиць, підняття культурного рівня у селах. Звертатимемо увагу й на розвиток сільського господарства та фермерства. 

    Якщо ж говорити про справи партії, то ми не працюємо від виборів до виборів, а працюємо щодня разом зі своїм колективом, який налічує у Володимир-Волинському районі більше 600 осіб. В партії люди різних професій – вчителі, медики, працівники сільського господарства, керівники підрозділів, є й безробітні. У 67 селах у нас створені партійні організації, якими керують досвідчені люди. 

   - Вже нікого не здивуєш таким сценарієм: учора був в одній партії, завтра – в іншій, а післязавтра – ще в одній. Ви ж – приклад якогось нетипового партійного патріотизму. Невже жодного разу не виникало бажання знайти «тепліше» місце в іншій партії?

    - У мене навіть думки про зміну партійного обличчя не виникало. Я за гороскопом - Діва і людина праці. У органах влади пропрацювала чимало. Змінювалася влада, впроваджувалися реформи, бувало по-різному. Через амбітність і власні переконання приходилося часто залишатися одній. Я не вміла комусь прислуговувати, а просто працювала. Я завжди була за людей, і моїм головним кредо є не на словах, а на ділі допомагати людям. Найбільше доводилося допомагати бідним людям,яких я найбільше розуміла, бо сама з небагатої сім’ї. У нас в родині виховувалося 6 дітей. Старший брат загинув на фронті, а коли мені було 5 років - помер батько. Нас, п’ятеро дівчат, виховувала мама. Усі ці життєві труднощі загартували мій характер. Зі мною неодноразово говорили про вступ до комуністичної партії, але вже тоді, у 80-х роках, я бачила, що партія веде не туди і що люди вступають у неї заради посад. Партія регіонів – це перша партія, в яку я вступила, вона мені рідна, я бачу мету, до якої ми йдемо. Думаю, що до кінця життя я ніколи не зміню свого політичного обличчя. 

    - Як Ви оцінюєте перші реформаторські кроки нової влади в Україні? Чи виправдилися Ваші очікування? 

    - Скільки б не говорили про Податковий кодекс поганого, але він був потрібний. Необхідність Податкового кодексу виникла з огляду на те, що діючі нормативно-правові акти з питань оподаткування були прийняті в різний час, різними суб'єктами владних повноважень, що призвело до неузгодженості їх правових норм, або навіть прогалину в законодавстві з питань оподаткування . Можливо, ми різко розпочали ці реформи, але економіка країни перебуває у глибокій ямі, тож реформи країні необхідні, як повітря людині. Потрібно більш детально обговорити пенсійну реформу в Україні. Я знаю, що сьогодні працюючих стає менше, ніж пенсіонерів, і що ми дійдемо до того, що продовження пенсійного віку стане життєвою необхідністю. Поступове введення більшого пенсійного віку і збільшення розміру мінімальної пенсії дасть позитивні результати. Подобається мені і алгоритм пенсійної реформи, запропонований Сергієм Тигіпком, а саме, збалансування солідарної системи і введення накопичувальної системи, за якою кожна людина буде щомісяця відраховувати собі певну суму на пенсію. Кожна людина буде мати свою накопичувальну систему. Після виходу на пенсію кошти з індивідуального рахунку перетворяться на регулярні щомісячні виплати людям, які стануть пенсіонерами на той час, і відтак отримуватимуть дві пенсії: зароблену в солідарній системі та накопичену в загальнообов’язковій накопичувальній системі. Якщо ми будемо стримувати реформи від виборів до виборів, то топтатимемося на місці. 

    Мені дуже сподобалося те, що було прийнято рішення Верховною Радою України про проведення виборів у парламент у 2012 році, а президентських - у 2015 році. Не можна щороку ходити на вибори, бо країна довго не протримається, а п’ятирічний мораторій на вибори дасть можливість країні працювати. Якщо є новий Президент та уряд, то треба дати йому можливість розростити крила і попрацювати, а не з першого дня критикувати. Кожна країна, яка хоче стати самостійною, багатою, розвиненою, повинна пройти через реформи – іншого не дано. 

    – Які реформи сьогодні необхідні, щоб покращити якість місцевого самоврядування?

    - Почнемо з виборів. Змішана система – це покращення демократичної системи виборів. Я взагалі вважаю, що на місцях не повинно бути партійних списків, а депутатів люди повинні знати в обличчя і обирати їх тільки на мажоритарній основі. 

    Також Партія регіонів – за усунення двовладдя і протистояння управлінських структур на регіональному і місцевому рівнях. Ми підтримуватимемо формування обласними і районними радами власних підзвітних виконавчих органів, що дасть змогу їм оперативно реалізовувати ухвалені рішення, самостійно складати і виконувати відповідні бюджети, цільові програми з питань соціально-економічного і культурного розвитку. 

    Повинно змінитися і те, що в районі є голова РДА і голова райради. Місто обирає голову, і район повинен його обирати. Ця реформа теж є в планах Партії регіонів. 

    На часі реформа з укрупнення сільських рад. Коли вони будуть укрупнені, коли з 21 стане 10 чи 15 рад – буде економія за рахунок заробітної плати, а за ці кошти при кожній раді будуть краще розвиватися комунгоспи, які надаватимуть різні як комунальні, так і сільськогосподарські послуги. 

    - Якщо вести мову про майбутнє Володимир-Волинської ЦРЛ, то Ваш підпис, як депутата обласної ради, стоїть під зверненням до керівництва області з проханням перетворити нашу лікарню в госпітальний центр. Що особисто ще для цього робите? 

    - Я тільки за, щоб госпітальний центр був у Володимирі-Волинському, і якщо буде потрібно, то напишемо звернення й до Прем’єр-міністра. Все ж таки Володимир-Волинський є центром, бо навіть під час виборів округ створюється не у Нововолинську, а у нас. Якщо говорити, що у Нововолинську краща матеріальна база, то все одно під час створення центру матеріальна база буде перебудовуватися. Нас є сім депутатів обласної ради, які представляють місто та район, і ми прикладемо усіх зусиль, щоб госпітальний центр був створений саме у нас. Наше місто Володимир-Волинський найкраще підходить для такого центру, оскільки має відповідну базу, а місце, де розташована лікарня, вибрано вдало, і є всі можливості для добудови необхідних корпусів. 

    - Тамаро Мілентіївно, Ви вже трішки зачепили своє дитинство, розкажіть більше про свою родину.

    - Народилася я у селі Хмелів 16 вересня 1946 року. Як я вже казала, нас, п’ятьох дівчат, виховувала мама. Брата, який загинув у місті Лейпцигу під час війни, я й не знала. Доводилося важко працювати. Мама працювала у колгоспі, а з нею - дві старші сестри - Валентина та Клава. Я закінчила Микулицьку середню школу, згодом Луцьке культурно-освітнє училище, а вищу освіту здобула у Київському інституті культури. Трудову діяльність розпочала в закладах культури району. З 1977 року працювала в районній владі на різних посадах держслужбовцем, аж до виходу на пенсію. Заміж я вийшла у 23 роки, чоловік працював інженером, майстром на підприємстві електричних мереж. Разом ми прожили гарне життя, вже зараз чоловік на пенсії, а я, чесно кажучи, на пенсії й не була. Після завершення трудової діяльності - взяла до рук політичну ношу, яку несу до сьогоднішнього дня. Разом з чоловіком виховали двох хороших дітей. Син Михайло за фахом - вчитель української мови та літератури, але життя склалося так, що після одруження він переїхав до Червонограда і зараз працює на шахті. Донька Ольга закінчила педагогічне училище, навчання продовжила в Луцькому держуніверситеті на юридичному факультеті, який закінчила з відзнакою і вступила до аспірантури. Зараз вона на 4 курсі аспірантури, пише кандидатську дисертацію і займається адвокатською практикою. У мене троє прекрасних онуків, яких я дуже люблю. Старша внучка Юля навчається на журналіста, до речі, у минулому році вона виграла конкурс «Міс Прибужжя». Онук Артем ходить до третього класу, а донька Ольги Яна навчається у 4-му класі на відмінно. 

    - Яким принципом Ви керуєтеся у житті? 

    - У нас в родині є кредо – завжди говорити правду і працювати на совість, прощати і робити добро усім. 

    - Насамкінець, Тамаро Мілентіївно, звідки берете натхнення та сили для роботи, для громадської діяльності, тепер ще й депутатські обов'язки додалися...

    - Натхнення у самій роботі. Людина тільки тоді відчуває себе повноцінною, коли її праця служить людям. Тому потрібно завжди бути активним і життєрадісним, у пошуку нових ідей та здобутків. Люди про мене завжди пам’ятали і не забували, їх слова вдячності - це і є найвища нагорода для політика і людини, та рушійна сила, що допомагає долати життєву ниву. Разом з тим, маючи великий життєвий досвід, я продовжую і навчатися, тож скільки у мене стане сил та здоров’я, я буду поруч із людьми. 

   Ярослава Вознюк