 Наближається сто днів президентства Віктора Януковича. Інавгурація відбулася 25 лютого, тому вже з 3 червня можна починати підводити підсумки. Віктор Федорович, судячи з усього, про це пам'ятає. На четвер (3 червня) заплановано звернення Президента до народу. Потім підсумкова прес-конференція і танці. Втім, танців не буде. Не до того.
Хіба що опозиція зобразить щось отаке біля Палацу «Україна», де Віктор Федорович виступить із зверненням. Залишки «бютівського» креативного агентства «Гламур для Юлії» активно готуються відзначати перші сто днів Віктора Федоровича.
Програма стандартна:
• розсилка листів в редакції центральних телеканалів з проханням надати Тимошенко ефірний час для боротьби з повальним тоталітаризмом;
• оренда студентів для участі в акціях протесту біля органів влади. Ставка стандартна - 35 грн. на одну одиницю. Причому в кошторисі заздалегідь закладені невиплати з форс-мажорних обставин;
• вимоги звіту прем'єра і глави держави за «злочини», скоєні проти мирного, який нічого не підозрює українського народу;
• відправлення е-мейлів з позначкою «Спам» в ООН, Гаазький трибунал, комітет захисту тварин від жорстокого поводження і Лігу сексуальних реформ зі скаргою на утиски різних частин опозиційного тіла «злочинним режимом»;
• демонстрація «кози» («Комітет захисту України»), поєднана з презентацією книги «Повний перелік злочинів так званої нової влади»;
• Виступ Юлії Тимошенко на з'їзді опозиційних психіатрів на тему «Роль і місце саламандр в лікуванні девіантної поведінки шизоїдів третього типу».
Ми ж задамося простим, але вкрай актуальним питанням: що вдалося зробити новій владі за відносно короткий проміжок часу? По-перше, міністр економіки Василь Цушко засвітив табло батькові тендерної мафії, розбивши йому органи нюху і частково зору, сколихнувши принагідно верхню кору головного мозку. На місці Цушка мріяли виявитися багато хто, але тільки Василеві вдалося реалізувати цю мрію. Як кажуть, не словом, а ділом.
Звичайно, питання про застосування заходів фізичного впливу у сфері державного управління залишається наразі дискусійним і відкритим. Тим не менше, випадок у кабінеті міністра свідчить про початок серйозних зрушень в економічній сфері. Нехай і в дещо перебільшеною формі.
По-друге, президенту в рекордно короткі терміни вдалося сформувати тріаду влади: коаліція - Кабінет міністрів - Адміністрація глави держави. Плюс до всього завершено створення губернаторської вертикалі влади. Звичайно, головне питання: наскільки стабільна і життєздатна дана тріада? Опозиція вистрибує з спідниці, намагаючись довести, що усе розвалюється на очах. Але це їй (опозиції) так хочеться. Давайте згадаємо, як проходила стоденка Віктора Ющенка. Так, був такий президент. Не треба боятися це визнавати. З пісні слів не викреслиш, хоча й хочеться. Просто наведемо «короткі штрихи до портрета». Олександр Зінченко уявив себе державним секретарем всієї України, пішов пішки в глибокий космос і вже звідти почав керувати всесвітом, повелівати метеоритними потоками, а також вершити долі цивілізацій. Поставивши перед собою завдання перетворити Секретаріат президента в мозок нації, Зінченко з успіхом запроваджував його у життя. Правда, замість мозку вийшов інший орган. Теж з головою. Треба сказати, вельми скромних розмірів. До того ж страждає цілим комплексом розладів, які не дозволяють вести повноцінне політичне життя. Зате у Петра Олексійовича (Порошенка) з Юлією Володимирівною (ТигрЮля) все вийшло. Відносини між секретарем Ради національної безпеки і прем'єр-міністром стали канонічним синонімом одного безперервного акту. Як вони один одного мали ... По-дорослому. Ця пісня. Навіть гарант нації, котрий впав у діоксиновій сплячці, прокинувся і висловив бажання помирити їх. Типу, любіть один одного, діти мої. Дітки послали татка і взялися за старе. Сто днів безперервного маразму - ось який був головний підсумок першого етапу правління Віктора Андрійовича. Віктор Янукович не став наступати на граблі, які постійно носив з собою його попередник. Парламентська коаліція, звичайно, не ідеальна. Важко досягти належного рівня узгодження з комуністами і «литвинівцями». Однак запас міцності у неї є. Розпадатися вона не збирається, оскільки навіть представники КПУ розуміють: відступати нікуди. Позаду Тимошенко. Інша парламентська конфігурація неможлива. Принаймні, у найближчі два з половиною роки. Якщо рівень конфліктності перевищить допустимий поріг, то особливо норовисті коаліційні члени можуть достроково поспілкуватися зі своїм електоратом. І навіть розчинитися в ньому. Майже без залишку. Миколі Яновичу Азарову вдалося реанімувати труп Кабміну, який залишила йому у спадок Тимошенко. Азаров педантично і системно перетрусив кадри, закрутив кому треба зірвану різьбу, і тепер діяльність уряду починає нагадувати роботу центрального органу влади. Все починається з елементарної дисципліни. Якщо в період першого прем'єрства Тимошенко «кабінет реформаторів» рідко міг зібратися у повному складі (наприклад, міністр з надзвичайних ситуацій Давид Жванія просто спав, наказавши себе не будити), то за Миколи Яновича все по-іншому. Не прийшов - ставиться питання про неповну службову відповідність. Не знаєш ситуацію в галузі з точністю до п'ятого знаку після коми - отримуєш «чарівного копняка», який дуже бадьорить. Люди в уряді, звичайно, зібралися різні. Василь Волга керує фінансовими послугами, без п'яти хвилин опозиціонер Сергій Тігіпко займається економічними реформами. Тим не менше за весь час не було зафіксовано жодного публічного конфлікту на рівні уряду. Ніхто на публіку не грає, професора Колумбійського університету з себе не корчить та інформацію нишком не зливає. Це, до речі, перший показник стійкості будь-якої серйозної організації. По-третє, главі держави вдалося повернутися до концепції класичної багатовекторності в зовнішній політиці, яка найбільш оптимально підходить українському суспільству. Вибудовування комплексу відносин між Брюсселем і Кремлем можна занести в актив Януковича. І, звичайно ж, підписання «харківських угод» стало свого роду накладенням «програмної латки» на «баг», який допустив в українсько-російських відносинах Віктор Ющенко. П'ятирічна ідеологічна війна, яка призвела до важких економічних втрат, була закінчена. І продовження перебування Чорноморського флоту РФ у Криму - це навіть не розплата за геноцидне безумство попередника Януковича, а повернення до природного порядку речей. Політичне примирення України та Росії відбулося. Однак це не означає настання ери небаченої дружби. Економіка є економіка. Сильний, як правило, їсть слабкого, але є межа. Як раз пошуком оптимального межі сьогодні і стурбовані в АП та Кабміні. Вирішивши проблему з здешевленням російського газу, можна дійсно рухатися далі. По-четверте, Віктор Янукович у максимально стислі терміни ліквідував ідеологічне зомбування країни, яким протягом п'яти років займалися Ющенко і Тимошенко. Немовби припинила працювати дрель в сусідній квартирі, яка почала працювати о пів на другу ночі. Масштаби дослідів над живими людьми кожен може оцінити. Згадайте хоча б марлеві масочкі Юлії Володимирівни разом з її довбали «Таміфлю». А спроба перезавантажити історію країни на штучній основі? У що нас усіх хотіли перетворити? У зомбі, безперервно які пишаються найпередовішим у світі голодомором. За допомогою показового святкування річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні новий президент чітко розставив всі ідеологічні акценти. І, нарешті, по-п'яте, президентові вдалося повернути у владу таке повністю забуте під час «помаранчевого беззаконня» поняття, як відповідальність. Держава перестала бути персоналізованих відображенням примх Тимошенко і Ющенка, які створили віртуальний симулятор під назвою «Україна», під зав'язку нафарширований «троянськими кіньми». Істеричні виступи були універсальним засобом масованого промивання мізків населення. У результаті одні переживали за Юлю, інші - за Вітю. А абсолютна більшість жителів опинилися в чужому, ворожому для них середовищі проживання. Янукович перевантажив систему. Йому справді вдалося це зробити. Що буде далі? Якщо чесно - не знаю. Віктор Янукович у наступні сто днів має продемонструвати, на кого він спирається: на свій електорат або на міфічну ідею «примирення сходу і заходу країни».
Олександр Зубченко
|