Те що відбувається впродовж останніх років та сьогодні навколо певних, досить неоднозначних постатей з нашої історії – непокоїть. У нас уже котрий рік поспіль лише взаємні обвинувачення, образи, неприйняття і ненависть. Зрештою, чи варті неоднозначні постаті, які відійшли в минуле того, щоб псувати через них відносини між громадянами у часі теперішньому.

     З 2005 нам привнесли якусь невчасну дискусію, з присмаком дешевої політики, примітивної влади, великих амбіцій і банальних спекуляцій. Окремі діячі, в тому числі і місцевого масштабу, які чомусь лише себе визначили свідомими патріотами і демократами, намагаються переконати громадськість, що у нас на часі вже інші герої, а ті цінності, на яких ми усі виховувалися, уже сьогодні такими не є .

     Комусь вигідно, щоб це продовжувалося, хтось будує на цьому політику, тому що на інше, щось конструктивне, просто не здатні, просто хисту бракує. Окремі політики хочуть скористатися нашою історією, щоб втриматися, принаймні, на слуху. Один на завершення своєї каденції видає указ, присвоюючи звання героя України Степану Бандері, представники іншої хочуть очолити захисні дії стосовно цього героя, тому що очолювати більше вже немає що. А в опоненти крім переважної більшості співгромадян уже вибрали депутатів Європарламенту. Ще цих хочуть навчити як жити.

     Нагадаю, у тексті резолюції щодо ситуації в Україні, прийнятої 25 лютого більшістю голосів депутатів під час пленарного засідання в Брюсселі, Європарламент дав негативну оцінку діям екс-Президента Віктора Ющенка, який своїм указом посмертно присвоїв Степану Бандері звання "Героя України".

     До речі, пункт 19 резолюції був прийнятий в результаті поправки, яку внесла група депутатів від політичної групи Європейської Народної Партії, яку собі в союзники записала «Батьківщина». Тому така позиція Тимошенко виглядає теж досить цікавою. Чи вже союзники в Європі не потрібні після президентських виборів в особі представників цієї самої партії?

     У тексті поправки, зокрема, написано: "Європарламент глибоко засуджує рішення Президента України Віктора Ющенка, який полишає посаду, щодо посмертного нагородження Степана Бандери, лідера Організації Українських Націоналістів (ОУН), котрий співпрацював з нацистською Німеччиною, званням "Національного Героя України"; сподівається, у цьому сенсі, що нове українське керівництво перегляне такі рішення і доведе відданість європейським цінностям".

     То напевне воно так і буде, незалежно від кількості звернень місцевих рад кількох західних областей.

     Тому висновок можна зробити наступний, коли всі сусідні країни прагматично дивляться в перспективу, акцентують увагу на сьогоднішніх успіхах, окремі політикани трактують на свій лад історію і спонукають до протистояння. Невже це нам потрібно сьогодні найбільше, скільки проблем довкола.

     Прикро, що під час чергової сесії в обласній раді окремі посадовці проявили дивовижну сумлінність та одностайність під час голосування і вирішили підіграти доморощеним демагогам. Зокрема, голова ОДА  Микола Романюк. Адміністрацію за його керівництва жартома називали сонним царством, крім  вшанувань численних колишніх "героїв" за два роки в області практично майже нічого не зроблено.  А заодно можна поцікавитися чи питав голова облдержадміністрації думку волинян щодо їхнього відношення до Степана Бандери. Переконаний, якби провели опитування серед  мешканців Волині, переважна більшість волинян висловилися б  проти такого пошанування Бандери. І чи дійсно це  є першочерговою проблемою для волинян.   Може дійсно краще зосередитися на проблемах розвитку Волині, яка сьогодні в плачевному стані. Угоду перед виборами голосно розрекламували, а за два місяці уряд Тимошенко не виділив жодної копійки на виконання заходів, цією угодою передбачених.

     Ось така політика. Але маю глибоке переконання, що ось така хвиля розгулу вседозволеності та безвідповідальності, як і період демагогії, уже добігають кінця.

     Хочеться завершити словами одного єпископа: «Подивившись в очі минулому, попросивши прощення й одержавши його, закриємо двері в минуле. Але не для того, щоб забути про нього, а для того, щоб не дати йому поневолити нас».

     А люди все розуміють.