Скасування політреформи - ліки від хаосу і клоунади
13:54
Життєвий шлях кожної людини неповторний, у кожного свій індивідуальний досвід, свій світогляд, свої здібності. І те, що підходить одному, згубне для іншого. Те ж саме, можна сказати про державу, кожен народ повинен будувати державу під себе, виходячи з конкретної ситуації, що склалася в суспільстві, щоб уникнути катаклізмів. Сьогодні багато хто засуджує рішення Конституційного Суду, яким відмінено політреформу 2004 р. Тож давайте запитаємо себе, чи підходить сьогодні вона для Україні (принаймні, у редакції 2004 р.)? Згадаймо як в 2007р. був незаконно розпущений парламент, як ми були за крок від громадянської війни. Не забудемо і тривалу "бійку" Тимошенко з Ющенком, коли леді Ю, будучи прем'єром, відмовлялася виконувати укази президента, коли під час фінансової кризи уряд вів "війну" з НБУ (замість того, щоб консолідувати зусилля в боротьбі з цим явищем), коли вона хіхікала, почувши жарт Володимира Путіна на адресу Ющенка (які б особисті стосунки не були, а повага до інституту Президента як посадова особа вона проявляти була зобов'язана). Згадаймо, як Ющенко заборонив главам обласних адміністрацій приїжджати на засідання Кабміну, як він двічі намагався безуспішно розпустити парламент (Тимошенко просто проігнорувала його укази), як Президент "викрав" у прем'єрки літак, як представники його секретаріату звинувачували її в державній зраді, як Ющенко ветував практично всі кабмінівські закони. А які люди ставали міністрами з коаліційної домовленості? Один Юрій Луценко, з його "неймовірними" пригодами в Німеччині, чого вартий. Або пан Вовкун, який назвав російську мову - собачою (на засіданні Кабміну!). Не можна не пригадати "коаліцію" меншини, яка без політичних ворогів-комуністів не могла прийняти жодного закону. Всі ці події стали прямим наслідком політреформи. Уявити, подібну "гризню" у верхах і хаос в управлінні державою в кучмівську епоху або навіть в перший рік правління Ющенка (поки діяли правила 1996р.) просто неможливо. Ну що, не замучила ностальгія за часами безвладдя і політичною "клоунади"? Якщо так, то можна шкодувати про скасування реформи 2004 р. Щоб не бути перекручено зрозумілим, я поясню свою позицію. Для такої досить складної моделі державного устрою як парламентська (парламентсько-президентська) потрібна певна зрілість суспільства і політичної еліти. Це буде можливо тоді, коли в суспільстві існуватимуть дієві механізми контролю над владою (інститути громадянського суспільства), коли люди будуть здатні показати "червону картку" будь-якому політику, що допустив непрощенну помилку або не виконав обіцянку. Коли жителі одних регіонів не будуть нав'язувати ідеологію іншим, а будуть поважати ідентичність один одного. Простіше кажучи, коли суспільство буде здатне постояти за себе. Коли, політики будуть здатні йти на розумні компроміси для користі держави, навіть якщо це буде суперечити їхнім інтересам та ідеологічним постулатам. Коли міністерський портфель, перш за все, означатиме відповідальність перед суспільством, а не ті блага, які він несе. І ще одне, в Україні така модель може бути ефективною тільки, коли у політичної еліти буде подолана спадкова "хвороба", яку можна охарактеризувати так - ніхто не хоче визнати себе другим, а бажає бути лише першим, наче керуючись словами Цезаря - "Краще я буду першим у цьому селі, ніж другим у Римі ". У XVII столітті така поведінка володарів призвела до загибелі Україні. Після смерті Богдана Хмельницького на Україні не стало загальнонаціонального лідера, владу якого б визнавали всі - міські старшини, запорозькі козаки, селяни. Кожен найменший полковник бачив себе на місці гетьмана. Тоді й склалася прислів'я - "Два українці - три гетьмани". Принаймні, Конституція 1996р. чітко визначає місця в державній ієрархії (зрозуміло, такої статті немає, це виходить із суті норм), і війна між президентом і урядом буде неможлива. Верховна Рада вже не зможе "купірувати" (відправляти міністрів у відставку і не призначати інших) Кабмін у разі політичної боротьби. Пошук оптимальної форми державного устрою (свого шляху), який найбільш підходить для "лікування" хвороб управлінського апарату і менталітету людей - це нормальний процес для держави (особливо для молодої держави). І як знати, може через кілька десятиліть у нас знову буде парламентсько-президентська республіка - і суспільство, і еліта будуть готові до цього. Але сьогодні Україна потрібна стабільність, а парламентсько-президентська модель у сьогоднішніх умовах не зможе її забезпечити.
Життєвий шлях кожної людини неповторний, у кожного свій індивідуальний досвід, свій світогляд, свої здібності. І те, що підходить одному, згубне для іншого. Те ж саме, можна сказати про державу, кожен народ повинен будувати державу під себе, виходячи з конкретної ситуації, що склалася в суспільстві, щоб уникнути катаклізмів.