По п’ять мільйонів гривень – саме стільки міський бюджет кілька років поспіль платитиме за обслуговування муніципальних позик, які накопичувалися роками. І це тільки погашення відсотків даного боргу. Наскільки обдуманими та доцільними були подекуди ці кроки. Чи були вони вкрай необхідними? Ще минулі роки виникало багато запитань щодо господарності такого кроку, громадяни подекуди не розуміли навіщо влада вкладає гроші у дахи, які після ремонту все одно протікають, у дороги, які через кілька місяців тануть наче сніг. Ми спробували проаналізувати ці питання та подивитися на них очима колишнього та нинішнього градоначальника. 

    Розпочнемо з деяких фактів та статистики: муніципальні позики беруть починаючи з 90-х років минулого століття. Ідея – розвиток та благоустрій міста, покращення інфраструктури, тощо. Зрештою, хтось може сказати: нічого довговічного немає. Так, немає, окрім звичайно самих боргів. Зараз виникла дилема: варто було чи ні? Зрештою, дилему вирішили вибори 31 жовтня 2010 року і лучани змінили господаря міста, наступником Богдана Шиби став Микола Романюк. В кожного з них доволі різний підхід до боргів. Ми поставили кілька запитань з цього приводу екс та чинному меру міста. 

    - Богдане Павловичу, що змусило взяти чималу позику у 2007 році? 

    - На той момент основні дороги та дахи були в аварійному стані. Тої кількості коштів, які були у місцевому бюджеті не вистачало. А відкласти це все хоча б на рік, вони б зруйнувались повністю. Якби не відбувалося реконструкції дахів та доріг, то цього року не було б що ремонтувати, або реконструкція коштувала у 5 разів дорожче. Це був абсолютно виправданий крок, така практика існує скрізь. Це вигідно для бюджету. Зрозуміло зараз можна казати, що треба ці гроші віддавати, але зараз сума реконструкції була б значно більшою. Відсотки допустимі під 12, 14, 18 % , для нашої країни це посильна ноша. Це значно нижчі відсотки ніж тоді давали банківські установи. 

    - Кредит брали з 2007 по 2009 рік. Що до цього спонукало, була така скрутна ситуація з бюджетом? 

    - Не з міським бюджетом, катастрофічна ситуація була з інфраструктурою міста , практично усі соціальні заклади мали діряві дахи. І основні вулиці у 2007 році були зруйновані: Глушець, Набережна, Карпенка-Карого, Воїнів-Інтернаціоналістів, Івана Франка, можна перераховувати далі, Конякіна та Гордіюк. 

    - Грошей на ці об’єкти у бюджеті не було? 

    - Були, але їх не вистачало, ми б на ті гроші, які були у бюджеті розвитку зробили половину вулиць. А що далі? За той час друга половина б зруйнувалася , це було б неефективним рішенням. Таким шляхом ідуть органи місцевого самоврядування коли концентрують кошти на такі цілі, коли інфраструктура у зруйнованому стані. 

    - Коли брали цю муніципальну позику, за рахунок чого планували її повертати?. 

    - За рахунок бюджету розвитку. До речі, нічого не змінилося з того часу, бюджет розвитку наповнюється за рахунок продажу земельних ділянок, об’єктів нерухомості, які не використовуються. Була така думка навіть достроково погасити ці облігації, продавши приміщення колишнього готелю «Луцьк», яке не використовується , чи приміщення біля водоканалу, яке теж не функціонує і одне, і інше руйнується, але продати їх не дозволили, методом всіляких маніпуляцій. Подали до суду, тоді коли вони мали високу ринкову вартість, а так можна було відразу погасити усі муніципальні витрати. До джерел наповнення бюджету розвитку входить і єдиний податок від підприємців. Трошки дивує що депутати знімають рішення про продаж об’єктів. 

    - З новим складом ради на вашу думку буде реально наповнити бюджет розвитку міста і зуміти погасити борги та ще й віднайти кошти на розвиток міста? 

    - Треба переконувати депутатів. Не можна ж так, зняли кілька питань по продажу нерухомості на яку є покупці і можна отримати нормальну суму грошей, декілька мільйонів, погасити муніципальні позики і використати для будівництва та реконструкції якоїсь вулиці. Не треба цьому опиратися. Що, нехай далі це приміщення стоїть та руйнується? Не дали продати колишній готель не дали продати «Кручу», стоїть та руйнується, з часом їхня вартість зменшується і воно ніяк не використовується – кому зробили легше? 

    - Прокоментуйте той факт, що нині усі кошти що надходять до бюджету розвитку ідуть тільки на погашення боргу 

    - Я взагалі думаю, що цього року треба було виходити вже на ринок міжнародних фінансових інституцій, оскільки вони дають дешеві кредити під 3-4 відсотки. 

    - Тобто пропонуєте знову брати кредити? 

    - Звичайно, тому що власними надходженнями в такій ситуації не обійтися. Інфраструктура міста велика. 

    - Якщо взяти менш глобальний рівень. Приміром, ваша заробітна плата становить 1000 гривень ви би взяли кредит на 100 000 не уявляючи як будете його повертати, чи ви б 10 разів подумали аніж « залазити» у борги? 

    - Дуже легко так по-примітивному судити, до речі, в кінці 2007 року я теж квартиру взяв у кредит, бо тоді економіка розвивалася, були перспективи істотних надходжень і в бюджет міста, і бюджет кожної людини. Але зараз я маю проблеми, мені треба платити відсотки за кредит. Можна сказати, що я поступив неправильно. Почекайте, а де я мав жити, що я мав вкрасти ту квартиру, так само що було робити коли інфраструктура міста була на грані. Що треба було чекати поки у нас за 2-3 роки з’являться надходження у бюджеті – виходу іншого не було. 

    - З вашої точки зору зараз є можливість знайти кошти щоб повернути ті борги і залишити гроші на розвиток міста. 

    - Звичайно грошей не буде якщо на кожній сесії завалювати ці питання. 

    - Але можливості є? 

    - Звичайно що є, коли брали кредит банкам давали обґрунтування, що у міста дійсно є ресурси якими можна буде погасити позику. Ті об’єкти які я називав були в тому переліку, був цілий ряд інших об’єктів зараз з незрозумілих причин знімаються з розгляду ряд земельних питань. Як поповнити бюджет розвитку коли не приймати рішень про його наповнення? 

    - Прокоментуйте нещодавню заяву пана Пустовіта, що новий склад ради нині не може працювати тільки через нову владу. Тоді постає питання, чому за уряду Тимошенко бралися такі великі кредити, і чи є в даному сенсі адекватними слова секретаря Луцької міської ради, мовляв рада безсила, бо Київ грошей не дає? 

    - Уряд Азарова так само бере позики, бо розуміє, що неможливо власними надходженнями перекрити витрати, навіть не тільки у такий кризовий рік як 2010-2011. Неможливо у бюджеті сконцентрувати стільки коштів, щоб утримувати всю інфраструктуру. Тому просто необхідно йти на випуск облігацій. Це не те щоб вимушений крок, це - абсолютно нормальна практика. На крайній варіант можна відкинути якісь програми міста навіть життєво важливі, але поробити дороги в місті, області. І побачити як зміниться ситуація. Те що у 2007-2008 ми зробили дороги у центрі міста це вже ніхто не пам’ятає. 

    - А чи не виглядає так, що позики, які активно бралися у 2008 – 2009 році були взяті у зв’язку з майбутніми виборами до органів місцевого самоврядування, щоб продемонструвати активну діяльність чинної на той час влади? 

    - До виборів про це все забули. Всі думають, що такі дороги були вічно ніхто і не згадує, що їх робили. Я дуже мало за тих 4,5 роки задумувався про вибори. 

    Натомість у Миколи Романюка, який отримав, окрім доволі непростого складу міської ради, ще й масу боргів попередника зовсім інше бачення цього питання. 

    - Я проаналізував на що були витрачені кошти муніципальних облігацій. Звісно треба вкладати сьогодні у розбудову навчальних закладів, лікарень, доріг, і якщо не вистачає коштів треба робити запозичення, але треба добре проаналізувати. Ми взяли запозичення на 50 млн. грн., віддавати їх можна тільки із тих коштів, які надходять до бюджету розвитку: це приватизація та продаж майна. Я «за» щоб їх брати, але треба мати чітку уяву, як їх повертати. У даному випадку ситуація складна, - я не знаю за рахунок чого їх повертати. Буду звертатись до банку стосовно реструктуризації та відтермінування. Кошти на повернення боргу йдуть із загального фонду, а тим часом ми б за них вирішили нагальні проблеми міста, допомогли б садочкам, школам, лікарням. До того ж, у нас є і інші борги, які були зроблені нерозумно, бо робилося перед виборами попереднім головою. Грошей у бюджеті все одно не було, але позички брали, на сьогодні їх аж 56 млн, як їх віддавати? Тепер у нас така ситуація, що всі кошти від перевиконання бюджету автоматом зараховуються на списання боргів, а дай Бог щоб ми хоча б виконували бюджет. На розвиток міста не залишається нічого. А місто треба розвивати і людей не цікавлять наші борги, і це їх справедлива вимога: мати чисті і якісні дороги, вчасні заробітні плати і тепло в оселях. Рішення про взяття боргу треба було добре прорахувати, перед тим як робити такий важливий крок. 

    Чия буде правда покаже час. Зрештою ця цілком фізична величина уже дала оцінку тому, як робилися роботи, на які йшли колосальні кошти. Зроблені дороги, про які говорив Богдан Шиба уже доводять водіїв до сказу, а їх авто до автосервісу. Наприклад, у тому ж Євросоюзі на подібні роботи компанія дає гарантію приблизно на кілька десятків років і в разі руйнування змушена уже власним коштом їх відремонтувати. Чи може ми настільки багаті, що все ще можемо дозволяти собі сумнівні тендери на проведення робіт та дешеве покриття, яке кожна зима нещадно шматує, залишаючи глибокі ями на дорогах і виймаючи з наших кишень чергову суму на реконструкцію. А ямковий ремонт – це, як відомо доволі простий спосіб заробити. Ще ніхто точно не виміряв скільки усі ями Луцька разом мають вглиб та вширш, а тому проси скільки завгодно, уже за рік нове міжсезоння замете усі сліди. 

    Є ще й третя позиція стосовно скрутного становища у міському бюджеті, зокрема секретар міської ради Григорій Пустовіт красиво вмиває руки і «інвалідність» нинішнього складу ради пояснює виключно реформами центрального уряду та економним бюджетом, який цьогоріч був затверджений. Але тут, як в анекдоті, доволі просто можна вийти на своїх же, оскільки ще в недалекій історії правління сучасної опозиції була взята левова частина боргів, яка на сьогодні закручує гайки прийнятому міському кошторису. І навіть, якщо припустити собі таку утопію як скоординовану та продуктивну роботу міських обранців, ідеальний бюджет з відпрацьованим механізмом надходжень, то навіть у такому випадку кілька років довелося б працювати що називається «на дядю», віддаючи постійно зростаючі борги по позиках. 

    Власне, древні мудреці казали: важкі часи настають тоді, коли чоловік розводить руками, а жінка – … самі знаєте чим. Сьогодні міська рада, яка має більшість від «Батьківщини» і як ніхто має усі можливості ефективно господарювати в інтересах лучан, устами пана Пустовіта зізнається в неспроможності щось зробити, відтак, скидається на те, що лучани і справді мають ту владу, яка їх має… десь. Бо хто хоче працювати – шукає можливості, а хто не хоче – причини, все просто. Адже значно легше розповідати про те, хто винний, аніж запропонувати: що робити. 

    Зрештою, для того, щоб повертати гроші потрібно працювати. Скоординовано, оперативно і продуктивно. Чомусь усі ці характеристики стають притаманні більшості депутатів нинішнього складу міськради лише тоді, коли йде лобіювання «шкурних» питань, як наприклад «протиснення» своїх у виконком. Після того, як Микола Романюк під час останньої сесії дав зрозуміти, що «кіна не буде», обранці набули млявого вигляду і роз’їхалися навіть не дочекавшись завершення засідання. Після перерви заледве назбирали більшість аби продовжити роботу і голосувати за земельні питання лучан, але оскільки більшість у раді була уже не підконтрольна Батьківщині, останні зініціювали перенесення сесії. Ось і вся турбота, ось і весь патріотизм… ось і весь цирк.