Податковий кодекс - економічна Конституція України. Очевидно, що такий масштабний документ зачіпає величезну кількість інтересів, він не може всім подобатися. До акцій протесту потрібно ставитися спокійно, але лише в тому випадку, якщо вони не порушують громадський порядок.

Серед мітингувальників є декілька категорій. Є громадяни, які не читали Податковий кодекс, але повірили у вигадки опозиції. Їх, на жаль, більшість. Їх точно так само дурять, як дурили в 2004 році на «помаранчевому» Майдані. Є ті, хто звик працювати в «тіні», наприклад, без касових апаратів. Є ті, хто хотів би внести власні поправки, щоб Податковий кодекс був кращий, якісніший. Саме з такою категорією підприємців уряд, парламент і Партія регіонів хоче працювати, щоб Податковий кодекс далі удосконалився. Потрібен професійний діалог.

Представники фракції Партії регіонів створили контактну групу для діалогу з підприємцями з площ, з учасниками мітингів протесту. Самі бізнесмени здивувалися плідності роботи, ступеня ефективності діалогу з владою, професіоналізмом обговорення проблем.

Проведена велика робота над редагуванням кодексу, знайдені компроміси з деяких спірних моментів. Наприклад, планка для обкладення єдиним податком підприємців зміщується в більшу сторону - з півмільйона до 600 тис. гривень. Держава заклала під закупівлю касових апаратів для підприємців 300 мільйонів гривень з бюджету. Окремі положення Податкового кодексу будуть вступати в силу з відстрочкою.

Опозиція пропонує взагалі нічого не приймати або відкласти прийняття кодексу до третього кварталу 2011 року, тобто в довгий ящик. Країна втратить час, ресурси і можливості. Без податкової реформи складно сформувати якісний бюджет, провести пенсійну реформу, успішно вести боротьбу з корупцією і «тіньовою» економікою. Тактика опонентів - це саботаж будь-яких реформ. Партія регіонів пропонує шлях реформ і розвитку, турботи про майбутнє. Опоненти ведуть країну у глухий кут.

Опозиція замість копіткої роботи пішла шляхом дестабілізації роботи парламенту, дрібних провокацій. Така політика не має майбутнього.

Цінність мітингів дрібних і середніх підприємців полягає в тому, що їх проведення доводить прогрес демократії в Україні. Зараз ні в кого не повернеться язик сказати про те, що в країні немає демократії, немає громадянського суспільства.

Представники БЮТ на чолі з Ю. Тимошенко зараз виряджаються в одяг нібито захисників дрібних і середніх підприємців. Однак під благодушною маскою адвоката ховається огидний лик ката дрібного і середнього бізнесу. Ще зовсім недавно Ю. Тимошенко та її команда говорили інше.

У березні 2009 року депутат від БЮТ Андрій Сенченко запропонував збільшити максимальну ставку єдиного податку з 200 до 605 гривень. На думку депутата, ставки єдиного податку, прийняті в 1998 році, в реальності значно знизилися внаслідок інфляції. «Проста індексація відповідно до рівня інфляції ставок, впроваджених 1998 року, потребує їх збільшення в 4 рази», - запевняв депутат.

Аргументуючи необхідність збільшення ставки єдиного податку, депутат БЮТ А. Сенченко апелював до громадянських почуттів підприємців. «А чесних підприємців хочу запитати - що краще: заплатити на 400 гривень більше і жити в країні, де вашим батькам своєчасно сплачують пенсію, а вчителю ваших дітей - зарплату, чи залишитися у країні-банкруті, яка розпадається на частини?» - запитував тоді А. Сенченко.

«У 2008 році листоноша, прибиральниця, нянечка в дитячому садку, які отримували мінімальну заробітну плату, заплатили в 15 разів більше у вигляді податків, ніж у 1998 році. А більшість приватних підприємців і тоді, і тепер - 200 гривень », - констатував рік тому депутат БЮТу.

15 квітня 2009 року міністр соціальної політики Людмила Денисова заявила: «Ми вважаємо, що повинна бути соціальна справедливість по відношенню до всіх людей, у тому числі і в оплаті внесків. Кожний повинен себе страхувати на випадок пенсії. У нас сьогодні пенсійне страхування, тому ті кошти, які вони сплатять, - це мінімальний внесок, який сьогодні становить 208 грн.».

«Дуже дивна склалася ситуація, коли вчителі, металурги, шахтарі, лікарі - абсолютно всі - платять внески до Пенсійного фонду, створюючи його, в тому числі і для бізнесменів, а бізнес був у нас на пільговій системі перерахування до Пенсійного фонду. Це несправедливо », - вважала Ю. Тимошенко.

За словами Ю. Тимошенко, підприємці у своїй діяльності користуються іншими пільгами. «Так, можна звільняти від податку на прибуток, можна звільняти від податку на додану вартість - хоча це теж не дуже добре. Я думаю, що всі повинні в рівних умовах працювати. Але звільняти бізнесменів, від справедливої і однаковою для всіх сплати до Пенсійного фонду - це не виглядає справедливо. І саме тому уряд прийняв таке рішення, що про пенсії повинні думати всі і все в однаковій мірі », - пояснювала тоді Ю. Тимошенко.

БЮТу не можна довіряти. Лукавство, постійний обман і цинізм - вірні супутники Ю. Тимошенко на всіх етапах її політичної кар'єри. Ю. Тимошенко хоче спровокувати кризу, щоб, увірвавшись до парламенту, сховатися за депутатською недоторканністю і піти від відповідальності за крадіжку державних коштів і зловживання владою.

З утвердженням Податкового кодексу в Україні встановляться єдині, зрозумілі та обов'язкові для всіх правила гри у сфері оподаткування. З одного боку податковий тиск буде ослаблено, з іншого - платити податки зобов'яжуть всіх, схеми по ухиленню будуть ліквідовані. Прийняття Податкового кодексу - це серйозний прогрес у боротьбі з «тіньовою» економікою та корупцією. Не всім в країні подобається працювати чесно.

Стабілізація економічної ситуації в Україні для опонентів, перш за все Ю. Тимошенко, - смерті подібно. Брехня і провокування людей - єдині методи, що гарантують опонентам продовження політичного існування. У прогрес країни ці сили зовсім не зацікавлені. Їм потрібні потрясіння, а Партії регіонів - велика і розвинена України. Відмежування підприємців від Ю. Тимошенко - показник краху довіри до опозиції.

Час покінчити з опортунізмом і інтригами. У реформ немає альтернативи. Важливо пам'ятати, що в країні немає жодної політичної сили, крім Партії регіонів, яка мала б концептуальну стратегію перетворень. Без цієї стратегії, як без дороговказної зірки, Україна не виживе в бурхливому океані світової кризи.