Про надмірну любов опозиційних лідерів до студентства Волині мені відомо давно. Це проявляється не тільки в тому, що волинські опозиціонери дають можливість студентам заробити. 

     Ситуація повністю виходить з під контролю, і студентів не тільки «просять» піти постояти на мітингу під облдержадміністрацією, а й нав’язують їм свою, так звану «правильну» думку. Інакомислячих суворо карають.

     Для цього у вишах проводяться різного роду зібрання та політологічні клуби, на яких я мав честь побувати. Зовсім нещодавно у Волинському національному університеті імені Лесі Українки відбулося засідання політологічного клубу на тему «»Україна післявиборча». Розпочав засідання відомий нам волинський політолог та опозиціонер Тарас Літковець. Цитую: «Я не очікував, що нова влада буде настільки недемократичною». Нинішній уряд – найчисельніший у Європі, 6 його представників перебували під слідством. 16 міністрів – родом із Донбасу, а у решти так чи інакше життя пов’язане з цим регіоном. Прем’єр-міністр Азаров створив таку податкову систему в Україні, яку вважають однією з найгірших та найзаплутаніших у світі. Жоден із членів уряду не спілкується в побуті українською мовою».

     На думку «видатного» політолога, хоча новий Кабмін декларував реформи, проте фактично він нездатний до якісних змін в державі. Перші 3 укази Віктора Януковича на посаді Президента Літковець назвав популістськими. Розпочалася і зачистка влади.

     На думку Тараса Літковця, влада на чолі з Януковичем неморальна, непрофесійна та непатріотична. Безумовно, що на подібних політологічних клубах думка викладача є апріорі правильною, оскільки в іншому випадку інакомислячі можуть отримати розчарування у заліківці.

     Зрештою, якщо пригадати подібні зібрання за часів правління Тимошенко, то пан Тарас був більш лояльним і до зловживань, і до розкрадань. Про владу, яка йому імпонувала він висловлювався як про покійника: або добре, або ніяк. Та й його «Постскриптум» на державній ФМ радіостанції часто нагадує вислів «тихо сам із собою проводжу я бесіду». Гість у студії зазвичай ревний захисник національних інтересів, і ніби між іншим він цілком згідний з ведучим передачі, а запитання Тараса Літковця – це зазвичай і відповідь на ті ж запитання, тому все лягає гладко, доволі рідко можна почути справжніх опонентів політолога-радіоведучого. В такому разі і розмова якось не клеїться та й не зовсім безпечно це було в умовах «демократичної влади», яка начебто не припускала цензури, а раптом якась крамола вилізе і гостя понесе.

     Після виступу у стінах аудиторії перед добровільно-примусово зігнаними студентами хід дискусії закінчився так і не розпочавшись. Як і передбачалось, інакомислячих серед присутніх кількох десятків чоловік так і не виявилось, що цілком природно). Ось вам і об’єктивність викладачів, ось вам і цензура, ось вам і репресії. Висновки робіть самі, але з усього видно, щось тут не так, або репресії мають в’ялопротікаючий характер, або опозиція не має поняття про фільтрацію інформації і називає речі лише їм одним зрозумілими поняттями.