Із заступником голови облдержадміністрації Олександром Курилюком ми зустрілися 25 серпня. На другий день після того, як в усій країні відбулися масштабні заходи із відзначення 19-річчя Української незалежності. Специфіка службових обов’язків вимагала від Олександра Івановича бути в гущі всіх організаційних та публічних заходів, тож коли, як не по свіжих слідах, оцінити масштаб святкування?

З цього й розпочалася наша розмова.

– Що сподобалося найбільше?

– Організованість, консолідованість та відчуття справжнього свята. А ще слід відмітити системність та логічність виступу Президента України Віктора Януковича на урочистостях у столиці. Вперше Віктор Федорович вітав співвітчизників у ранзі глави держави, тому важливо усвідомити глибинний зміст кожної його фрази.

Так, Україна як держава уже має власну усталену ідеологію. Проте сьогодні її потрібно модернізувати, зробити адекватнішою вимогам часу. Головне, щоб кожен громадянин зрозумів: не тільки від когось іншого, але, насамперед, від нього самого залежить, якими будуть рівень життя в Україні і її майбутнє.

Пора визначитися і з пріоритетами. Не так, як раніше: ледь не половина світу – стратегічні партнери, а як доходить до справи продажу вітчизняної промислової продукції закордон, так перед нами закривають ринки збуту... Не можна розвиватися за формулою броунівського руху. Хаос не може бути фундаментом матеріального, духовного чи культурного зростання. Тому Президент України й пропонує конкретний план розвитку по кожній окремій галузі. Основні напрямки вже визначено, тепер триває робота над деталізацією як на рівні галузевих міністерств, так і кожної конкретної території. Знову ж таки: наскільки ця деталізація буде логічною і конструктивною, залежить не лише від державних службовців, але й від кожного свідомого громадянина. Ось це, на мою думку, і є пріоритетом внутрішнього розвитку України та визначальним фактором її зовнішньополітичного курсу, накреслених Віктором Януковичем та новим Урядом. Бо маємо справді дуже потужний потенціал для розвитку, особливо – інтелектуальний. За рівнем освіченості громадяни нашої держави, наприклад, перебувають на передових позиціях у цілому світі!

– Під час засідання оргкомітету ви наполегливо цікавилися, як ішла підготовка до свята Незалежності на рівні Луцька. Ми спілкуємося 25 серпня, тож враження про 19-річчя Української держави ще свіжі...

– Поклавши руку на серце, слід відзначити: усі заходи, пов’язані з черговою річницею Незалежності України, пройшли як на обласному, так і на міському рівнях доволі успішно. Важливо, що вже до усталених форм та методів ми спробували додати й щось нове. Наприклад, на урочистих зборах в облмуздрамтеатрі голова облдержадміністрації Борис Клімчук акцентував на позитивних досягненнях, які вдалося реалізувати за цей період. Він не шукав винних у тих чи інших прорахунках, а пропонував прагматичні шляхи їх вирішення. Добре, що за сприяння виконавчих органів влади області вдалося гармонійно поєднати святкування, пов’язані з Днем Незалежності, та заходи, приурочені 925-річчю Луцька. Спостерігаючи за емоціями людей, я відчув, що зусилля всіх організаторів дали позитивний результат.

– Учора під час святкового салюту я опинився біля стадіону „Авангард”, де й був центр барвистої канонади. Добре, що освітлювальні вогні ракет допомагають осягнути велич свята, а не виявити місце перебування противника, як у час збройних конфліктів. І знову ж пригадався тривожний день 19 серпня 1991 року, коли ранок почався із „Лебединого озера” по всіх телевізійних каналах і заяви верховодів ГКЧП... Зрештою, про це я вже нагадував колегам під час відзначення головою облдержадміністрації Борисом Клімчуком лауреатів творчого конкурсу „Любіть Україну!”, як і про перший, дуже нечисленний мітинг протесту на Театральному майдані Луцька... Олександре Івановичу, а яким для вас був той ранок 19 серпня?

– Я вже був п’ятикурсником історичного факультету Львівського держуніверситету імені Івана Франка. Знаєте, навчання у Місті Лева позначилося на моїх поглядах, бо чітко визначився, що Україна має бути незалежною державою. Чесно кажучи, я навіть голосував за демократичні сили, які під проводом нині покійного В’ячеслава Чорновола сформували патріотично налаштовану Львівську обласну раду. Уважно стежив за її першими кроками, радів, коли вони були в правильному напрямку, сумував, коли виявлялися передчасними чи хибними. Але настало 19 серпня... Відчувалося велике хвилювання. Так, процес виборювання незалежності вже розпочався, проте ніхто не знав, чи вдасться уникнути кровопролиття. Бо ж відомо, що командувач Прикарпатського військового округу генерал Варєнніков отримав із Москви чіткі вказівки, як треба діяти під час надзвичайного стану. Він, до речі, проводив відповідну роботу і в військових частинах, у тому числі – й на Волині...

– Так, у нас особливою активністю відзначався генерал Юдін. Казали, що погрожував навіть відкомандирувати прапорщиків із замотаною в газети арматурою, щоб порозганяли мітинги протесту проти дій ГКЧП... Зараз уже, мабуть, настав час відкрити й невелику „військову таємницю” його нейтралізації. З відома тодішнього керівника області Володимира Блаженчука (зараз Володимир Іванович продовжує трудитися на відповідальній посаді в системі держстандартметрології та є активістом Народної Партії) генерала було запрошено на „дружню риболовлю” за межі Луцька, де він благополучно ловив карасі і „до карасів”, аж поки ситуація не стала стабільнішою. До чого веду? Перед зустріччю я подивився текст репортажу про проведену вами між першим та другим турами прес-конференцію, де ви як заступник голови облорганізації Партії регіонів вказували на низку зафіксованих порушень. Говорили й про конкретних посадовців із Шацька й Любешова, які, на ваш погляд, зловживали адмінресурсом. Тепер як заступник голови облдержадміністрації з гуманітарних питань що скажете про можливе застосування адмінресурсу?

– І тоді, і зараз я виступаю за гідну конкуренцію між усіма політичними силами. Силою аргументів, а не аргументами сили, треба завойовувати довіру та підтримку виборців. Починаючи з 2006-го року, коли волинські регіонали взяли активну участь у виборчому процесі, ми навчилися працювати на результат законними методами, вказувати громадянам на помилки, які допускалися на той час чинною владою. Якщо наші штаби працювали технологічно, то на рівні області, районів та міст процес пробуксовував через непрофесіоналізм тих чи інших функціонерів. Тому ми навчилися не так шукати ворогів, як знаходити прихильників. І їх від виборів до виборів стає все більше й більше! Про що й свідчать результати другого туру виборів Президента України, за результатами якого переміг Віктор Янукович.

– Хто підставив плече у непростий час, сьогодні не почувається обділеним?

– Досвід кращих із кращих уже застосовується на тих чи інших ділянках в органах виконавчої влади різних рівнів. Багато хто відмовився від будь-яких посад і продовжує ефективну працю на попередньому місці роботи. До речі, хто б що не казав, але представників Партії регіонів у тих чи інших владних кабінетах області не так і багато. Взагалі, у нас дуже структурована політична сила, а за рівнем організаційних можливостей рівних їй на Волині просто немає!

– Олександре Івановичу, конкретні цифри на жовтневі вибори поставлені як конкретне завдання?

– Треба вміти реально оцінювати ситуацію. А оскільки ми є реалістами, то нереальних завдань не ставимо. Власне, про це зарано говорити, адже виборча кампанія ще не стартувала... Але однозначно заявляю: ніхто з моїх однопартійців не використовуватиме адмінтиск, як це, нагадаю, робили під час президентської кампанії окремі високопосадовці з тих районів, які я називав на прес-конференції перед другим туром!

– Коли до влади прийшов Віктор Ющенко, то він використовував лозунг: „Бандити сидітимуть в тюрмах!”. А потім... Чи то бандитів не знайшли, чи місця в тюрмах не вистачило, але за словами не наступило ніяких логічних дій. Згадуючи, що ще в січні ви говорили про порушників законодавства, а вони й зараз продовжують обіймати свої посади, не здається, що тема „ющенківських грабель” залишається актуальною?

- Цікаве запитання... Мабуть, так сталося, що й ми до кінця не наполягли на притягненні до відповідальності, а за нинішньої судової системи важко справу довести до логічного завершення... А от що нічого не змінилося – не погоджуюся! Ті ж люди в тих же районах працюють зовсім по-іншому. Вони навіть говорять іншим тоном! Та й окремі кадрові рішення приймалися, приймаються і будуть прийматися. Наприклад, щодо керівників бюджетних установ, які під виглядом проведення тендерів просто крали бюджетні гроші...

– Отже, „полювання за відьмами” немає?

– Якщо „відьмою” чи „дідьком” називати тих, хто втридорога купував для лікарні борошно чи цукор, тим самим обкрадаючи державу і збагачуючи себе особисто, то ви не далекі від характеристик цих осіб. Усі інші громадяни до такої характеристики не належать. Кожен має право на свою політичну позицію, на те, щоб ходити в ту чи іншу церкву, розмовляти тією чи іншою мовою. І з центральних органів влади нам постійно нагадують: конституційні права кожного громадянина – передусім! Усе інше – другорядне. І якщо якийсь професіонал належить не до Партії регіонів, то його ніхто ніколи не звільнятиме лише за відмінну політичну приналежність. А якщо не справлятиметься з виконанням обов’язків наш колега, то ми також допоможемо йому знайти таке місце застосування, де він принесе користь і собі, і людям.

– Олександре Івановичу: коли було важче – у січні, коли перебували в опозиції, чи в серпні, коли працюєте заступником голови облдержадміністрації, опікуючись гуманітарною сферою, дуже непростою, чутливою і делікатною?

– Так, маю справді непросту ділянку роботи. Тут накопичилося чимало проблем, які треба вирішувати з усвідомленням відповідальності за кожне рішення. Сказати, що ця сфера для мене нова, звичайно, не можна. Я багато років працював у ній, а коли й був змушений залишити посаду в 2005-му році, то ретельно відстежував усі процеси. Мало того: разом із однодумцями, насамперед, із нинішнім першим заступником голови облдержадміністрації Олександром Башкаленком пропонували розумну альтернативу. Сьогодні треба сказати головне: гуманітарна політика нами розглядається не стільки як розвиток конкретних галузей, а насамперед – як можливість об’єднати суспільство комплексом послуг та програм, які працюватимуть на людину та державу. Полову слід відсіяти. Наприклад, не можна, щоб учитель на уроках агітував за якусь політичну силу!

– Це ж не тільки вчитель винен! А торік, пригадую, 1 вересня офіційні представники окремих політичних сил прямо на лінійці вручали школярам зошити та ручки з портретами своїх вождів!!!

– Надіюся, що цьогоріч подібних випадків не буде. Бо треба вирішувати справді актуальні проблеми, а не нагромаджувати нові!

– Над чим працюєте найретельніше?

– Соціальна сфера – на першому місці. Область регулярно отримує з Держбюджету та перераховує щомісяця понад 70 млн грн, необхідних для соціальних виплат. Пенсії виплачуються також постійно і вповні, часто – навіть із випередженням графіка. А це – понад 285 млн грн щомісяця! Проте зафіксувати позитивний результат – половина справи. Треба працювати на перспективу, тож найближчим часом розпочнемо нараховувати пільги за житлово-комунальні послуги разом із субсидіями для багатодітних сімей. Тож це – на особливому контролі. Виникло чимало оргпитань, які потребують невідкладних рішень. Насамперед – покращення інформаційно-роз’яснювальної роботи, адже звичайному сільському пенсіонерові самотужки важко правильно заповнити всі необхідні документи.

– Дуже коротко – про систему охорони здоров’я. Скажіть, коли кожен волинянин знатиме, які медикаменти першої необхідності він у разі нагальної потреби безплатно отримає чи то в сільській амбулаторії, чи в міській лікарні? А то згідно з Конституцією медицина – безкоштовна, а на практиці люди платять навіть за одноразовий шприц! І це при тому, що з бюджетів різних рівнів галузь отримує мільйонні кошти!

– На жаль, проблема існує. І раз говоримо про зміни в медицині, то пора визначитись, які медпослуги пацієнт має право гарантовано отримати безоплатно. Ще коли я працював заступником голови райдержадміністрації, то дуже часто вдавалося переконати сільського голову, щоб виділяв щомісяця якісь кошти на придбання медикаментів для відвідувачів ФАПу. Хто був господарем, той так і діяв. А згодом політика прийшла й на рівень сільських голів, які почали гратися в політику. А ще – їх розбестили великими зарплатами, які вони насправді не заробляють. Тому зараз ідеться про те, щоб на районному рівні планово закуповувати певну кількість медикаментів і забезпечувати ними всі сільські амбулаторії і ФАПи. Але це – лише перший крок у напрямку значно масштабніших реформ. Бо створена ще в радянські часи схема системи охорони здоров’я сьогодні не влаштовує ні тих, хто в ній працює, ні тих, хто користується її послугами. Хіба це нормально, коли з бюджету фінансуються лікарські установи, ліжко-місця, забезпечується надання комунпослуг та виплата зарплат, а на головне – на ліки – грошей не вистачає?!

– Це нагадує ситуацію, коли командир полку під час війни продовжує нараховувати грошове забезпечення цілому батальйонові, який уже давно добровільно здався в полон супротивнику й отримує гроші в іншій валюті…

– Незвичне порівняння... Скажу так: якщо ми будуємо лікарню чи амбулаторію, то повинні дбати не лише про кількість персоналу та пацієнтів, але й про сучасне обладнання та якісний рівень надання медичних послуг. І настав час, коли „швидка” повинна діставатися на виклик у будь-яке село максимум за 20 хвилин!

– Змінимо тему. Ви коротко зауважили, що навчалися у львівському держуніверситеті. А як склалася подальша трудова біографія?

– Непросто. У 1992-му повернувся на Волинь, але місця роботи ніхто не запропонував. Лише з другої чверті став учителем історії та іноземної мови у Глухівській загальноосвітній школі Старовижівського району. Англійською володію на доволі пристойному рівні, адже навчався у спецгрупі в університеті. Іноземна, до речі, дуже допомогла згодом, коли вдалося вступити в Академію державного управління (філія у Львові), а згодом, пройшовши суворий відбір, підвищити рівень знань у Великобританії.

– А далі?

– Повернувся в район, а начальство й каже: нам і своїх держслужбовців вистачає, а тут ще ти зі своїми дипломами... Зрештою, отримав посаду консультанта у службі в справах неповнолітніх, через рік працював у відділі взаємодії з політичними партіями і громадськими організаціями. А на початку 2005-го був керівником апарату – заступником голови райдержадміністрації. Потім – Помаранчева революція і – звільнення...

– Кілька слів про сім’ю…

– Дружина Ольга Дмитрівна теж працювала в райдержадміністрації. Останні роки – в декретній відпустці, доглядає півторарічного сина Олександра. А старшому – ... вісім років.

– Погодьтеся, навіть працюючи по 24 години на добу, все одно настає вільна хвилина. Що полюбляєте робити в „неурочний” час?

– Розумієте, працюю на таких ділянках, що більшість вихідних для мене – робочі дні! Але вільний час, звичайно, випадає. Тоді люблю бути з родиною. Інколи треба побути й наодинці із самим собою, щось осмислити, щось почитати...

– А полювання, сауна, риболовля, футбол?..

– Один раз був на відкритті мисливського сезону і зрозумів: це – не для мене. А от збирання грибів викликає захоплення. У нас на Старовижівщині, до речі, є такі унікальні грибні місця, що словами не передати! До речі, у вересні 2005-го, після звільнення, мав багато часу для походів до лісу...

– Олександре Івановичу, значить, ухвалюючи певні кадрові рішення, ви пам’ятаєте, як почуває себе звільнена з посади людина?

– Так. Але зроблю суттєве зауваження: завжди пропонуємо людям інше місце роботи. Всім колишнім головам райдержадміністрацій пропонували, але вони чомусь хотіли як мінімум посаду першого заступника... А їхні колишні заступники, здебільшого, отримали від держави суттєву матеріальну допомогу і пішли в підприємницькі структури. Хоча й не проти попрацювати і з нами. Але ж треба розуміти: змінився Президент України, неминучими стали зміни й у виконавчій владі. І кого-кого, але ніяк не можу зрозуміти тих, які п’ять літ працювали на Віктора Ющенка чи Юлію Тимошенко, а зараз кажуть, що готові служити ідеалам, які проголошує Віктор Янукович!

– Дякую за відвертість, успіхів!

– Дякую „Волинській газеті” за можливість поспілкуватися з багатьма волинянами, які також цікавляться актуальними питаннями.

Розмовляв 

Володимир ДАНИЛЮК.

"Волинська правда"