27 березня 2010 року голова облдержадміністрації Борис Клімчук призначив Олександра Башкаленка, голову обласного осередку Партії регіонів, своїм першим заступником. Відтоді минув рік. Відтак – час підбивати підсумки. Про це, а також про чимало іншого – наша розмова із Олександром Башкаленком. 

    – Якщо говорити стисло, то, певно, зупинюся на трьох моментах чи, швидше, напрямках, де було зроблено значний крок уперед. Перший – дороги. В минулому році шляхи вперше розподілили так, як слід. Хоча вистачає… жартівників, котрі вперто заперечують цей факт. Усі райони пропорційно отримали кошти. Правда, довелося зважати на реалії сьогодення й об’єми коштів. Звісно, хотілося б, аби всі дороги на Волині були рівними й ідеальними, як оцей стіл, але… 

    – Та коштів як завжди не вистачає. 

    – Тому, зважаючи на фінансові можливості, багато доріг «залатали». Погодьтеся, підремонтований шлях – все ж краще, аніж суцільні ями. В цьому році отримали 68 мільйонів гривень. Їх розподілено пропорційно, на цьому особливо наголошую, без жодних симпатій. Дороги будуються. Складено графік, згідно з яким і працюємо. Але мову веду про комунальні шляхи. 

   – Складається враження, що на трасі державного значення Київ – Ковель – Ягодин роботи тривають вічно. В 2010-му на дорожньо-ремонтні роботи пішло 200 мільйонів гривень… 

    – Так. І гроші ці було освоєно повністю. 

    – У 2011-му обіцяють значно більше суму. Вже й відповідну постанову Кабінету Міністрів підписано. Чи не надто дорогою ціною дається шлях, котрий чомусь постійно ремонтують? 

    – Ні, якщо брати до уваги вартість одного кілометра. Про його ціну й говорити не хочеться. Нормальна дорога вартує недешево. Врешті так і повинно бути. А то виходить: підлатали, а говорять, що збудували. Дорого, бо дотримуються всіх технологій: вкладають кілька шарів щебеню та піску, а лише потім – асфальт. За кордоном шляхи будують на десятиліття, а в нас – до наступного траншу, аби ще й поживитися на цьому можна було. На жаль, але таке є. Коли ми говоримо, що плануємо отримати на згадану вами трасу в межах п’ятисот мільйонів гривень, то це – абсолютно нормальні гроші. Насправді, аби їх вистачило на одну смугу. В суботу мав нагоду проїхатися волинськими шляхами – оглядав, як провели акцію «Чисте довкілля». Був у Маневичівському та Ківерцівському районах, виїхав на «бетонку»… Там жах, а не дорога! Напрямок! Палець об палець ніхто не вдарив. Необхідно знімати весь верхній шар і лише тоді братися до роботи. Тож ті п’ятсот мільйонів – крапля в морі. 

    – Дороги – перший напрямок. Що ж буде наступним у списку Олександра Башкаленка? 

    – Другий напрямок, де також багато зроблено, це – 10-та шахта. У 2010-му бюджетний рік відкрився посеред року, але 128 мільйонів гривень на 10-й копальні освоїли. Не хочу згадувати попередників, такий підхід мені особисто дуже не подобається, але те, що впродовж трьох років шахта практично не будувалася – факт. Сьогодні маємо серйозні зрушення: вже є постанова Кабінету Міністрів, тож у квітні, якщо не сьогодні, то завтра, знову надійдуть кошти. Чесно кажучи, про це щодня Бога молю! Очікуємо перший транш у розмірі 150 мільйонів. Вважаю, це дуже великим кроком. Ще, забігаючи вперед, хочу сказати, що в міністерстві вже створено комісію, яку очолює перший заступник міністра енергетики та вугільної промисловості України Ігор Попович, щодо запуску 10-ї шахти в експлуатацію. В наступному році цей об’єкт однозначно буде здано. У серпні на День шахтаря «піде» перша лава. 

    – Завершення 10-ї – «притча во языцех». Кожна влада грішить обіцянками здати цей стратегічний для області об’єкт до Дня шахтарів. Пам’ятаю, як свого часу на Волинь приїздила Юлія Тимошенко й також ставила терміни – до професійного свята гірників… 

    – Зачекайте. Я – не визначний оратор. На цьому наголошую. Окрім того не хочу розводити багато балаканини. Скажу лише, що серйозно працюю в цьому напрямку. Зважую факти й цифри. Минулоріч було 128 мільйонів? Було. Сьогодні очікуємо 150 мільйонів. Ви зможете перевірити в кінці року, чи надійшли і як використали ці кошти. Окрім того виникало багато питань щодо можливого скорочення людей – працівників ДП «Волиньвугілля» та 10-ї «Нововолинської». Жодного чоловіка не було звільнено, всі лишилися на своїх посадах. Мало того, вже сьогодні беремося формувати наступний колектив, котрий працюватиме, коли 10-ту введуть в експлуатацію. Кожного шахтаря намагаємося втримати. Це – другий напрямок. Вважаю, нам вдалося його зрушити з місця. 

    – Останнім часом ви – частий гість у Нововолинську. Про причини такої прихильності до волинської Мекки шахтарів запитувати не буду, адже відомо, що Олександр Башкаленко – куратор Міста гірників зокрема й усієї шахтарської галузі краю загалом, натомість поцікавлюся, чому ваші візити почастішали. Невже ситуація на шахтах виходить з-під контролю? Врешті не раз гірники погрожували страйками… 

    – Стоп. Зачекайте. Я навіть не розумію суті. А коли планувалися страйки? 

    – Минулоріч. Я мала розмову із головою теркому профспілки шахтарів Юрієм Калістратовим, котрий нарікав, що луганських прохідників відправили додому без зарплати. Тож узимку 2010-го шахтарі були налаштовані доволі категорично. 

    – На сьогодні, якщо говорити про ДП «Волиньвугілля», вже рік зарплату не затримують. Рік! Інша справа – 10-та шахта. Так, кажу відверто, заборгованість була. На жаль, навіть сьогодні трохи боргують гірникам через те, що досить довго визначалися у столиці з об’ємом коштів. Ми прохали 240 мільйонів… Але з квітня почалося фінансування. Тож про страйки не варто мову вести. Про таке я взагалі вперше чую. 

    – Тобто ви хочете сказати, що не такий страшний чорт, як його малюють? 

    – Переконаний, нарікати не варто у нас абсолютний спокій. 

    – Якщо 10-ту шахту добудують і здадуть в експлуатацію, чи не піде вона згодом «під приватизацію»? Кілька років тому такий сценарій активно обговорювали. 

    – Давайте поміркуємо. От – державна шахта, а от – приватна. В чому різниця? Перша працює і сплачує податки в бюджет, до пенсійного фонду, врешті – зарплату. Так?.. А приватна? 

    – В ідеалі повинен працювати такий самий механізм, але… 

    – Також сплачує податки, зарплату… В чому ж тоді питання? Нам слід спокійніше ставитися до будь-якої форми власності. Навіть більше, вважаю, що приватний підприємець – кращий господар, аніж держава. Але то – моя особиста думка. Тому лякатися не слід, коли прийде інвестор. Буде вкладати гроші й розбудовувати шахту – нема питань. Заключаємо угоду, повністю декларуємо його наміри. Але, якщо зобов’язань не виконуватиме, – до побачення. От і все! Із другим напрямком розібралися. 

    – Так, третій момент… 

    – Це – тендерна закупівля за державні гроші. Повірте, там таке відбувалося! Ковбасу купували за 68 гривень, коли ринкова ціна кілограма – 38 гривень. Мали місце максимальні закупки в одного учасника тендеру. Під конкретних осіб підлаштовували документи, а потім в одного учасника закупівель практично вся область купувала, наприклад, вугілля. 

    – Якщо ви володієте такою інформацією, то чому досі цих людей не притягнуто до відповідальності? 

    – Їх притягнуто до відповідальності. В багатьох районах завершилися перевірки КРУ. Двох начальників управлінь звільнено. Щодо одного відкрито кримінальну справу. Ми дуже жорстко до цього підходимо. То – відомі факти, й ніхто не намагається їх приховати. Однозначно. 

    – На здобутках ви зупинилися. Лишилися прорахунки. Чи все заплановане встигли здійснити? Що не вдалося? 

    – Не можу сказати: чогось не вдалося зробити. Зауважую відверто, правда, не хизуюся. Прорахунків не було. Єдине, на чому зупинюся, – надзвичайно мало часу було. А ще – як і завжди не вистачає коштів, аби втілити в життя задумане. 

    – З вашого дозволу повернуся до «нововолинської» теми. Чи доводилося вам у ході робочих візитів до Міста шахтарів спілкуватися із тамтешнім міським головою Віктором Сапожніковим? 

   – Так. 

    – Олександре Костянтиновичу, скажіть, як складаються ваші стосунки із Віктором Борисовичем, зважаючи на те, що в січні 2010-го, коли нововолинського мера нібито затримали правоохоронці в момент отримання хабара, саме ви стверджували, що Юрій Луценко та Олександр Турчинов покривали його корупційні дії? 

    – У січні 2010-го я прочитав про цю ситуацію на одному з сайтів в Інтернеті. І коли мене в інтерв’ю журналіст запитав, чи знаю про цей факт, відповів: «Так. Бачив. Читав те й те». Фактично я підтвердив те, що побачив на сайті. 

    – Нині з паном Сапожніковим спілкуєтеся? 

    – Так. Стосунки абсолютно нормальні. Робочі. Кілька днів тому Віктор Борисович був у мене. А хіба може бути інакше? Та й Сапожнікову немає чого ображатися, адже я лише підтвердив, що прочитав інформацію в Інтернеті. 

   – Подейкують, що Олександр Башкаленко послав одного з міських голів Волині… під три чорти. Чи відповідає це дійсності? Якщо так, то кого і чому відправили в таку далеку дорогу? 

    – (сміється, – авт.) Ні. Такого не було. 

    – Невдовзі у Локачинському виборчому окрузі відбудуться вибори депутатів до обласної ради. Партія регіонів не висунула жодного свого кандидата. Чому? Кого будете підтримувати, народника? 

    – Сьогодні дивимося вперед. Готуємося до парламетських виборів. Нині складним для нашого електорального поля є Локачинський район. Коли постало питання підтримувати колегу з коаліції, то рада партії прийняла таке рішення. Але всі сили концентруємо для виборів у 2012 році. 

    – Від якої партії буде цей колега з коаліції? 

    – Згодом дізнаєтеся. Ми виступимо із офіційною заявою. 

    – Тримаєте інтригу? 

    – Повірте, то не буде людина від БЮТу. Стовідсотково. 

    – Олександре Костянтиновичу, як ви ставитеся до політичних перебіжчиків? Нині то – звична справа для депутатів. Але люди голосували не лише за конкретну особу, а й за партію. То ж такі дії народних обранців можні запросто розцінювати як зраду. Чи не варто в такому разі непостійних депутатів позбавляти мандата? 

    – Пропоную поміркувати над тим, що таке – політика, політиканство і… двірник. Існує в нас політика? 

    – Як на мене, в надзвичайно малій кількості. 

    – Ну, нехай. А політиканство? Отож бо. Його багато. А хто ж буде зважати на роботу двірника, хто візьметься за його працю?.. Ніхто, бо всі хочуть у політику. Тепер, коли поглянути в масштабах області, що нас цікавить? Маю на увазі громаду. Дороги, будівництво шкіл, дитячих садочків, утеплення закладів соціальної сфери, підтоплення, охорона лісів тощо. Тут є політика? 

    – Та її в господарських питаннях і не повинно бути. 

    – Коли обласна рада почала роботу, ми на базі Партії регіонів – найпотужнішої фракції створили більшість і запросили всіх, кому небайдужі проблеми громади Волині. Відтоді не підіймали жодного політичного питання. Жодного. Тому я абсолютно нормально ставлюся до людей, котрі вболівають за громаду, відстоюють її інтереси і здатні зрозуміти, що їй потрібно. 

    – Після обрання Віктора Януковича Президентом України Партія регіонів закрила двері для бажаючих поповнити її ряди. Ви в одному із інтерв’ю розповіли про причини. Мовляв, надто багато «любих друзів» почали виявляти бажання стати регіоналами. Нині, приймаючи в партію, чим керуєтеся? 

    – Дійсно, призупинили процес поповнення Партії регіонів у дуже складний період. На цьому наголошую. Вибори президента минули. Ми прийшли до влади. Враз до партійної організації почали масово йти, двері не зачинялися. А скільки телефонували й запевняти, що голосували за Віктора Януковича! Виходить, що 85% волинян мали б віддати перевагу Вікторові Федоровичу, а лише 15% Юлії Володимирівній. Тож вирішили призупинити процес, аби залишити партію в чистому вигляді, який вона має сьогодні. А це – потужна організація, котра налічує одинадцять тисяч осіб. І прийшли вони в опозиційний період! Згодом бум спав. Сьогодні, приймаючи в партію, даємо тримісячний випробувальний період. Дивимося, як людина себе зарекомендує, що зробить для розбудови політичної сили. Якщо нічого – відмовляємо. 

    – Таким чином готуєтеся до наступних виборів. 

    – Ми готові завжди! 

    – А як щодо вас: Олександр Башкаленко має намір спробувати стати народним депутатом України? 

    – Ні. Завжди кажу: «Я – член команди». Якщо партія визначиться, то, звісно, піду на вибори. Ні – працюватиму далі. Вважаю, це – абсолютно нормальний підхід. Іншого трактування партійної дисципліни не може бути. 

    – Як голова обласного осередку оцінює діяльність депутатів Партії регіонів у Луцькій міській раді? Чи не здається вам, що вони – не надто активні? 

    – Я б не сказав, що фракція неактивна. Депутати працюють. При чому якісно можуть конкурувати з найчисельнішою фракцією ВО «Батьківщина». Так складається, що в нашому суспільстві кожен називає себе демократом, але наскільки це твердження відповідає дійсності? От візьмемо до прикладу обласну раду. Людина від «Фронту змін», а їх лише троє, очолила комісію. Нашоукраїнці, яких четверо, також. І бютівці. А в міській раді Партія регіонів немає жодної посади. 

    – Чому? Не вдалося домовитися? 

    – Та ми й не ставили такої мети. Влада мала б про це подумати. Приклад – та ж обласна рада. Ми дали можливість опозиції працювати. Натомість у Луцькій міській раді ситуація склалася по-іншому. Демократизм – не слова, а конкретні справи. 

    – А фракція Партії регіонів у Луцькій міській раді – в опозиції? 

    – До рішень, які пропонує міська рада, в основному в опозиції. Говорю рішення щодо Степана Бандери. Вважаю, що в кожного – своя правда. Скільки б не збиралися, ми нікому нічого не доведемо. Є люди, котрі мають свою позицію, вони відстоюють Степана Бандеру, і то – їхнє право. Врешті, в цьому – суть демократії. Я шаную ветеранів Великої Вітчизняної війни. Мій дід воював… Маю на це право. Коли мене запитують про ставлення до іншої сторони, відповідаю: поважаю як людей. Тому й вимагаю від інших того ж. Нав’язування думок один одному не дасть результату. Треба підвести риску. Якщо сьогодні хочемо йти вперед, не варто оглядатися назад. Я не прихильник політиканства. От кілька днів тому заходжу в Інтернет і читаю, що охоронець забороняв журналістові фотографувати машину Башкаленко. 

    – А такого не було? 

    – Та вся ця ситуація – абсурд. Для чого її влаштували? Аби хтось мав можливість пропіаритися. Якби в мене виникло бажання сховати від усіх автомобіль, то він би не стояв перед адміністрацією. 

    – Нещодавно Президент дав життя так званому антикорупційному законові, котрий передбачає декларування державними службовцями не лише доходів, а й видатків. Ви готові оприлюднити видатки? 

    – Абсолютно готовий. 

    – Минулоріч ваша декларація про доходи здивувала мізерністю сум. Вкралася помилка? 

    – Ні. Це – правда. Я заповнив передбачені графи. От і все. Про що питали, те й відповів. Дивідендів не мав. Та й три останні роки були складними. Тому свідомо зняли з себе преміальні й бонуси. Я показав реальні суми. Не стояло ж питання, чим володію. Ні. 

    – Хто сьогодні займається вашим бізнесом? 

    – Дружина. 

    – Ваш син здобував освіту за кордоном. У Лондоні. В Україну планує повертатися? 

    – Звісно, повернувся додому. Нині – в пошуку роботи. 

    – Незабаром християни відзначатимуть світле свято Воскресіння. Чи існують у вашій родині сімейні великодні традиції? До церкви плануєте піти? 

    – Обов’язково піду до храму. Це роблю щороку. Як і для всіх вірян, для моєї родини Пасха – одне з найбільших свят. Традиція єдина – зібратися всім разом. Навіть коли старший син, а їх у мене двоє, навчався в Англії, все одно на Великдень приїздив додому. Хоча б на кілька днів. 

    Розмовляла Ірина СЕМЕНЮК